Фантастичне в оповiданнях Эдгара По

Не всякий читач, заворожений дiловим стилем автора, вiдразу зрозумiє, що Незвичайна пригода якогось Гансу Пфааля (1835) - дотепна iмiтацiя наукового звiту, де встановленi вченими реальнi факти перемiшанi з нарочито курйозними мiркуваннями в дусi стародавнiх фантастичних романiв, якi й критикуються в примiтках автора. Герой досягає Мiсяця на повiтрянiй кулi з герметичною кабiною для подиху
Ми довiдаємося ще, що оболонка кулi покрита потрiйним шаром лаку й наповнена невiдомим газом, щiльнiсть якого в 37,4 рази (!) менше щiльностi водню. Так не без гумору мотивується можливiсть мiжпланетноï подорожi. А далi в шляховому щоденнику героя нагромаджуються вiдомi небилицi й надзвичайнi пригоди. У цiй жартiвливо- пародiйнiй повiстi наука служить Лише лiтературним прийомом. Але є в Эдгара По й такi, менш характернi для нього, оповiдання, у яких фантастика в основi своєï реалiстична. Коротка новела Три недiлi на одному тижнi (1841) побудована на вiдомому географiчному казусi — втратi або виграшi одного дня при кругосвiтнiй подорожi. Письменник дотепно доводить можливiсть такого випадку, коли два мандрiвники, що виïхали одночасно в рiзнi сторони (один — iз заходу на схiд, другий — зi сходу на захiд), вертаються в той самий день i з подивом довiдаються, що для першого недiля була вчора, для другого наступить завтра, а для тих, хто залишався на мiсцi, недiлi сьогоднi. Подiбна ж тема — не без впливу Эдгара По — була розроблена Жулем Верном у знаменитому романi Навколо свiту у вiсiмдесят днiв.
В iншiй новелi — Iсторiя з повiтряною кулею (1844) — описується перелiт через Атлантичний океан на аеростатi Вiкторiя, керованому за допомогою архимедова гвинта. Звiт про повiтряну подорож був опублiкований у нью-йоркськiй газетi, i багато хто прийняли його за чисту монету. Сама фантастична iдея не виходить за гранi ймовiрного. Письменниковi хотiлося розповiсти про небувалий i в тi роки ще неможливiй подорожi так правдоподiбно, щоб йому повiрили. I вiн досяг своєï мети Жуль Верн, що справедливо вважав Эдгара По своïм найближчим попередником, звичайно, не без намiру назвав Вiкторiєю удосконалений аеростат з температурним керуванням, що зробило полiт над Африкою (П'ять тижнiв на повiтрянiй кулi)
Схильнiсть до вигадництва надприродних жахiв наклала вiдбиток на фантастику Эдгара По. У романi Iсторiя Артура Гордона Пiма (1838) подорож до Пiвденного полюса супроводжується описом страшних подiй i таємничих явищ, якi автор i не вважає потрiбним пояснювати. Природа жорстоко мстить смiливцям, що спробували проникнути в ïï таємницi. Захопившись талановито написаним романом, Жуль Берн продовжив цей нарочито незавершений сюжет у романi Крижаний сфiнкс (1897). Iррацiональна основа задуму одержала логiчне й у якiмсь ступенi припустиме тлумачення. (Таємничий крижаний сфiнкс, що погубив мандрiвникiв, виявився величезною магнетитовою скелею, що притягла до себе залiзнi частини корабля.) Незважаючи на те що Жуль Верн був скований неприборканою фантазiєю автора Повести про пригоди Артура Гордона Пiма, його лiтературний експеримент блискуче вдався: два романи читаються як одне цiле
Эдгар По писав фантастичнi добутки про науку, а Жуль Верн створив наукову фантастику. Эдгар По скористався наукою як лiтературним прийомом, а Жуль Верн взяв ïï за першооснову. Эдгар По знайшов лiтературну форму оповiдання про науку, а Жуль Верн наповнив ïï конкретним науковим змiстом. От чому основоположником науковоï фантастики прийнято все-таки вважати Жуля Верна, а не Эдгара По, незважаючи на те що вiн близько пiдiйшов до рiшення художнiх завдань, що коштують перед цим видом лiтератури