Фiзiономiя театру XX сторiччя

Театр був для Чехова першою любов'ю. Цiєï любовi вiн
залишався вiрний все своє життя. Театр створив Чехова, i драматург
вiдплатив йому тим же — вiн створив театр. Чехiв нерiдко зарiкався
писати для театру, але вiн не мiг не вертатися до нього. Характерно
також i те, що жанр водевiлю вiн предпочитал високим жанрам театру.
Вiдомо: Вишневий сад Чехов задумав як чотириразовий водевiль, де рис
буде ходити ходуном. Мрiя написати гарний водевiль, по спогадах
сучасникiв, була мрiєю його життя. Це можна пояснити тим, що, крiм
необразливих водевiльних протирiч, жарту, торжества смiху, водевiль
означав для Чехова школу майстерностi — вiдточений стиль i
лаконiзм
Згадаємо основний чеховський принцип: Мистецтво писати — це
мистецтво скорочувати. Одноактнi сценки й жарти Чехова допомагають
зрозумiти, чому глибоку й лiричну п'єсу Вишневий сад вiн був
схильний уважати водевiлем
Однак сьогоднi Чехов — драматург, чиє мистецтво в значнiй
мiрi визначило фiзiономiю театру XX сторiччя. Вiн принiс на сцену новi
форми, новий змiст i новий дух
Немов голубка Пикассо для мiжнародного спiвтовариства, чайку на завiсi
Мхата стала для театру символом нового вiдношення до миру й глядача.
Чайку вiдкриває класичний цикл чеховськоï драматургiï:
комедiя Чайку, Дядько Ваня — не комедiя, не драма , не трагедiя, а
так: Сцени iз сiльського життя в 4 дiях; Три сестри — драма й
Вишневий сад — комедiя
Крiм об'єднуючi цi добутки структурноï ознаки — всi
вони мають чотири дiï, — героï п'єс звичайнi люди,
зi звичайними думками, у звичайних садибних iнтер'єрах, зi
звичайними бажаннями й почуттями. Чехiв умiє показати, як крiзь це
звичайне постiйно й сильно сiяє схована краса. I навiть тодi, коли
життя пропадає дарма, витрачається на дрiбницi,
дрiбнiє, цей вогонь не слабшає: Ми вiдпочинемо! Ми
почуємо ангелiв, ми побачимо все небо в алмазах, ми побачимо, як
всi зло земне, всi нашi страждання потонуть у милосердi, що наповнить
собою увесь свiт, i наше життя стане тихою, нежною, сладкою, як пещення.
Я вiрую, вiрую…
Чехов може вiдiбрати у своïх героïв усе: iлюзiï,
молодiсть, таланти, але одне завжди з ними — надiя. Згадаємо
Ольгу з Трьох сестер: Будемо жити! Музика грає так весело, так
радiсно, i, здається, ще небагато, i ми довiдаємося, навiщо
ми живемо, навiщо страждаємо. Згадаємо вiддалений звук,
точно з неба, звук струни, що лопнула, — все це зразки
вiчноï, немеркнучоï надiï
Эстетический принцип — прихованiсть, прихованiсть краси у звичайн
i повсякденному — був тiсно пов'язаний з переконанням Чехова в
багатствi, розмаïтостi й талановитостi росiйського життя. Це мiг
вiдчути тiльки новий, нетрадицiйний театр. Недарма iз приводу постановки
Чайки у Петербурзi Чехов писав: П'єса шльопнулася й провалилася iз
трiском. У театрi була важка напруга здивування й ганьби. Таким чином,
воплотителем новоï драматургiï нового столiття став МХАТ, де
було зрозумiле головне — п'єси Чехова мають, крiм
зовнiшнього плану, iншi, глибокi змiсти, iнодi — i бiльше важливi.
I завдання театру — донести ïх до глядача
Чеховська драматургiя не терпить статичностi. Вона живе в
iнтерпретацiï, кожний новий театр i новий режисер вiдкривають у нiй
новi файли. Сьогоднiшнiй театр переживає теперiшнiй чеховський
бум. Нi, напевно, такоï сцени, де не йшли б Три сестри, Чайку,
Вишневий сад, Дядько Ваня. Чехiв абсолютно органiчний свiдомостi людини
початку XXI сторiччя. Незлiченнi театральнi й кiношнi трактування,
чеховськi фестивалi, болiснi пошуки образiв — такий новий Чехов
сьогоднi. Не менш новий i не менш складний, чим при життi. Його камернi,
дачнi сюжети й розмови виявилися цiкавi й актуальнi. Вiн все терпить:
будь-якi пiдмостки, будь-яких акторiв i режисерiв — всi, крiм
поганого смаку
Останню свою п'єсу, Вишневий сад, Чехов завершив на порозi
першоï росiйськоï революцiï, у рiк своєï
ранньоï смертi. Назва п'єси символiчно. I дiйсно, думаючи про
загибель старого вишневого саду, про долю мешканцiв маєтку, що
розоряється, вiн подумки уявляв собi всю Росiю на зламуваннi епох.
Справа не тiльки в продажi маєтку й приходi нового хазяïна:
iде вся стара Росiя, починається нове столiття. Чехiв ставиться до
цiєï подiï двойственно. З одного боку, iсторичне
зламування неминуче, старi дворянськi гнiзда засудженi на вимирання.
Приходить кiнець, незабаром не буде нi цих осiб, нi цих садiв, нi садиб
з бiлими колонами, нi занедбаних каплиць. З iншого боку, смерть, навiть
неминуча, завжди трагична. Тому що вмирає живе, i не по сухих
стовбурах стукає сокира
П'єса починається iз приïзду Раневской у свiй
стародавнiй родовий маєток, з повернення до вишневого саду, що
шумить за вiкном весь у кольорi, до знайомим з дитинства людям i речам.
Тут пройшло ïхнє дитинство, тут жили ïхнi батьки, тут
жили ïхнi дiди й прадiди. Але грошей нi, ледарство й лiнь не дають
можливостi поправити справи, все йде, як iде. Втрата вишневого саду для
Раневской i Гаева не тiльки втрата грошей i стану. Вони нiколи не
пiклувалися про хлiб насущному, вони так вихованi. У цьому
позначається й панська безтурботнiсть, i легкодумство людей, якi
нiколи не знали працi, не вiдали цiну копiйки i як вона
дiстається. Але в цьому ж проступає i ïх дивне
бессребреничество, презирство до меркантильних iнтересiв. I тому, коли
Лопахин пропонує ïм, щоб урятуватися вiд боргiв, вiддати
вишневий сад в оренду пiд дачi, Раневская iз презирством
вiдмахується: Дачi й дачники — це так пiшло, простите.
Маєток проданий. Я купив! -трiумфує новий хазяïн,
гримлячи ключами. Єрмолай Лопахин купив маєток, де дiд i
батько його були рабами, де ïх не пускали навiть на кухню. Вiн уже
готовий вистачити сокирою по вишневому саду. Але у вищий момент
торжества цей iнтелiгентний купець зненацька почуває сором i
гiркоту що свершились: ПРО, скорiше б все це пройшло, скорiше б
змiнилося як-небудь наше нескладне, нещасливе життя. I стає ясно,
що для вчорашнього плебея, людини з нiжною душею й тонкими пальцями,
покупка вишневого саду — по сутi, непотрiбна перемога.
Так Чехов дає вiдчути плиннiсть, тимчасовiсть сьогодення: прихiд
буржуазiï — нестiйка, минуща перемога. Сьогодення як би
розмите й з боку минулого, i з боку майбутнього. Старi люди, як старi
речi, збилися в купу, про ïх спотикаються, не зауважуючи ïх.
Через всi драматичнi добутки А. П. Чехова проходить єдина,
багатогранна й багатолика тема — тема пошукiв сенсу життя
росiйськоï iнтелiгенцiï початку столiття
Улюбленi чеховськi героï — Треплев, Нiна Зарiчна, Астров,
дядько Ваня, Соня, Раневская — це люди особливоï породи,
особливого складу. Iнтелiгенти, здатнi вийти за рамки свого часу, вони
стають героями надособистоï свiдомостi, для яких пошуки сенсу життя
й правди виявляються важливiше практичних цiлей i боротьби за них