Котляревський у критицi та документах

В одному з найбiльш раннiх спискiв поеми першоï i третьоï
частини, що дiйшли до нас, а саме списку, що належав митрополитовi
Є. Болховитiнову, датованому 1794 року, але переписаному на паперi
1796 року, твiр мав назву: Перецыганенная Знеида с русского язика на
малороссийский (I, 324). Аналiз численних спискiв поеми дає
пiдстави зробити висновки, що всi три варiанти назви належать
Котляревському й мiнялися вони з часом у процесi роботи над поемою.
Перша назва, не призначена для Друку, жартiвлива: Перецыганенная Знеида,
друга також не призначена для друку, ще має елементи жанру:
Енеида… перелициованная, i третя, остаточна, для друку:
Виргилиева Знеида… переложенная И. Котляревским. Крiм того,
було зазначено: Вновь исправленная и дополненная противу прежних изданий
(I, 161).

Останньою волею Котляревського щодо назви поеми була Виргилиева Знеида,
на малороссийский язик пере-ложенная…. Таким чином сам автор
вказував на основне першоджерело свого твору Енеïду Марона Публiя
Вергiлiя (жив у 7019 роках до нашоï ери). Як ми вже зазначали,
поема Вергiлiя вивчалася в Полтавськiй семiнарiï, i, можливо, тодi
виник перший задум дати ïï жартiвливу переробку.

У незакiнченiй поемi-епопеï Енеïда Вергiлiй прославляв Римську
державу й свого сучасника iмператора Авгу-ста (Гая Октавiя), небожа Юлiя
Цезаря, ним усиновленого й залишеного за заповiтом спадкоємцем.
Гай Окта-вiй довго боровся за одноосiбну владу iмператора, й Вергiлiй
своєю поемою доводив мiфiчне походження Авгу-ста вiд Енея внука
троянського царя Прiама, який пiсля багатьох мандрувань заснував на
берегах Тiбру Рим. Поема мала великий i тривалий успiх, була перекладена
iншими мовами. Енеïду пiдносили й пiзнiше, в часи феодального
абсолютизму, як героïку, гiмн монархiï. Але в добу Вiдродження
зароджується бурлескний (вiд iтал. Ьигiажарт) жанр, в якому висока
тема передається в зниженому, пародiйному тонi. Одним iз вiдомих
бурлескних поетiв у Францiï був Ш. Дассусi (Спагiез Соуреаи
сГАззаусу) автор поеми Суд Парiса (1648), Веселий Овiдiй (1653),
Викрадення Прозерпiни (1653) та iн. У цей же приблизно час
з'являється перша травестiйна (вiд iтал. iгауезiiге переодягати)
Енеïда переодягнена (1633) iталiйського поета Д. Ляллi. Значно
бiльший успiх мала французька бурлескна переробка Енеïди Поля
Скаррона Вергiлiй переодягнений (16481652), незакiнчена.

Успiх бурлескно-травестiйноï Енеïди Скаррона пояснюється
перш за все ïï iдейною функцiєю. Автор був активним
учасником Фронди, суспiльного руху, спрямованого проти абсолютизму,
конкретно проти королiвського уряду мiнiстра-кардинала Мазарiнi.
Головною рушiйною силою Фронди були народнi маси, якi виступали проти
гнiту феодальноï держави. У перший перiод рух цей пiдтримувала
буржуазiя, намагаючись розширити своï полiтичнi права.

Поль Скаррон написав кiлька сатиричних творiв (ма-заринад), спрямованих
проти абсолютизму. Таким же духом полiтичного протесту була пройнята
його бурлеск-но-травестiйиа Енеïда. Тривалий успiх Переодягненого
Вергiлiя зумовлений i тим, що це був талановито, майстерно написаний
твiр. Як зазначав свого часу Б. То-машевський, Скаррон послiдовно й
в'ïдливо висмiював форми високого епосу i його класичний зразок
поему Вергiлiя. Скаррон виявив усю штучнiсть латинського оригiналу, всi
його хиби й недолiки. Особливо дотепно вiн пародiює доброчиннiсть
i плаксивiсть Енея. Мова поеми простонародна, знижена, з жаргонними
виразами. Вiрш не урочистий александрiйський, дванадцятискладовий, а
короткий, восьмискладовий, що вiдповiдав нашому чотиристопному ямбовi.

Про великий успiх П. Скаррона свiдчив Буало у Вiршовому мистецтвi 1664
року. Переодягнений Вергiлiй був перекладений на англiйську мову.
Висловлювалось припущення, що Котляревський, знаючи французьку мову, мiг
читати поему Скаррона, але безпосереднiм поштовхом до
украïнськоï Енеïди була не вона. Не раз Вергiлiй
переодягнений передруковувався в XVII i XVIII столiттях. З'явились
наслiдування Скаррона провансальською та бургундською мовами
останнє видано в Дiжонi у 1718 1720 роках (Н. Дашкевич. Малорус-
ская и другпс бурлсскпые (пiутливые) Знеиды. Киевская старина, 1898, 9,
с. 163).

Вiдома ще одна травестiйна Енеïда нiмецького письменника И.
Мiхаелiса (1771). Ще пiзнiше з'явилась нiмецька травестiя А. Блюмауе-ра
Вергiлiєва Енеïда, або Життя й пригоди благочестивого героя
Енея (17831786; не закiнчена). Вона вiдрiзнялася вiд бурлескноï
поеми своïм сатиричним анти-папським характером. Автор
ïï, за переконанням франкмасон, висмiював римське духiвництво
й католицькi чернечi ордени.

Слiд мати на увазi й те, що бурлескно-травестiйнi Енеïди з'явились
не па порожньому мiсцi. Це був творчий розвиток однiєï з
багатьох традицiй iроï-комiчних поем Вiдродження, на якi мала
значний вплив творчiсть видатного iталiйського поета доби Вiдродження
Луïджi Пульчi (14321484), зокрема, його поеми Моргайте, Велика
Моргайте (7080-i роки XV ст.), в яких поєднувались комiзм i
буффонада з наïвною народною романтикою i патетикою. Манера Л.
Пульчi здобула дальший розвиток у багатьох iроï-комiчних поемах
захiдноєвропейськоï, а iнколи й слов'янських лiтератур. (Дещо
в iншому планi (отологiчному) згадує про цю традицiю М. Яценко,
називаючи такi твори , як Генрiада Вольтера, Сватоплук i Кирило-
Мефодiана Голлого, Мiхаïда Радулеску, Мишеïда i Мономахiя Кра-
сiцького, Боги дiлять здобич i Боротьба мишей i жаб Чоконаï. Див.:
М. Т. Яценко. На рубежi лiтературних епох. Енеïда Котляревського i
художнiй прогрес в украïнськiй лiтературi, Наукова думка, К-,
1977).

Зниження класичних зразкiв у бурлескному дусi в Росiï
починається з iроï-комiчних поем В. Майкова Игрок ломбера
(1763), Елисей, или Раздраженньïй Вакх (1771). Особливо вдалою була
друга поема, яку порiвнювали з травестiєю Скаррона. Коли О.
Бестужев намагався принизити значення поеми В. Майкова, на його захист
став Пушкiн .

1791 року вийшли в свiт першi двi частини травестiйно-бурлескноï
поеми М. Осипова Вергилиева Енейда, вы-вороченная наизнанку. 1794 року
видано третю, а 1796 четверту частину. Пiзнiше поема вийшла у другому й
третьому виданнях (1800, 1801). Микола Осипов був зовсiм непомiтним
лiтератором i перекладачем. Як доведено Б. Томашевським i М.
Марковським, безпосереднiм взiрцем йому правив А. Блюмауер. Спочатку М.
Осипов досить слiпо йшов за нiмецьким оригiналом, перенiс у свою поему
деякi сатиричнi випади, але потiм переконався, що вiдтворити росiйською
мовою антиклерикальну сатиру неможливо, й поєднав комiчнi
ситуацiï Блюмауера з власним пародiюванням Вергiлiя.

Автор Енейди був полiтично обмеженою людиною. За придбання книжки О.
Радiщева Путешествие из Петербурга в Москву його допитав слiдчий i кат
Катерини II С. Шешковський. М. Осипов, перелякавшись на все життя, став
довiреною особою Шешковського, перекладачем Секретноï поштовоï
експедицiï та Таємноï канцелярiï. Енейду вiн
присвятив синовi С. Шешковського Iвановi. Отже, нi про яку полiтичну
сатиру автор Енейды i не думав. Але об'єктивно сталося так, що
Енейда, вывороченная наизнанку мала великий успiх серед читачiв. Рiч у
тiм, що iдеологи росiйського самодержавства намагались утверджувати в
лiтературi жанр героïчного епосу. Було кiлька спроб створити
Петриаду, пiдносилась аналогiчна поема Россиада М. Хераскова (1779).
Прогресивнi, опозицiйнi кола сприйняли Енейду М. Осипова як
своєрiдну пародiю на Россиаду, висмiювання самих основ
великодержавноï епопеï. Цим пояснюється успiх травестiйно-
бурлескноï поеми серед читачiв, ïï повторнi видання.

М. Осипов не встиг закiнчити поеми. Завершив ïï О. Ко-
тельницький, вiдомий до того написаною разом з Ю. Лю-ценком поемою
Похищсппе Прозерииньï (1795), видавши п'яту (1802) i шосту (1808)
частини пiд назвою Окончание Виргилиевой Енейды, вывороченной наизнанку.

Свого часу висловлювались рiзнi мiркування про взаємини поем М.
Осипова i Котляревського, зокрема й про те, що автор Енейды читав
украïнську поему в рукопису. Переважна бiльшiсть дослiдникiв i
дореволюцiйного, i радянського часу слушно вважають, що Котляревський,
знаючи Енеïду Вергiлiя i маючи Енейду М. Осипова за безпосереднiй
взiрець для своєï бурлескно-травестiйноï поеми, написав
значно талановитiший твiр. Крiм того, слiд мати на увазi не один лише
конкретний твiр М. Осипова, а всю сатиричну росiйську лiтературу
другоï половини XVIII столiття, в атмосферi якоï формувався
письменницький хист автора украïнськоï Енеïди.

Крiм римського й росiйського зразкiв, було ще одне важливе джерело
украïнська лiтературна й фольклорна традицiя. Свого часу значення
украïнськоï лiтератури XVIII столiття для автора
украïнськоï Епеïди добре показав П. Житецький IЬ1. Це
перш за все вже згаданi нами у вступi твори сатиричноï, особливо
пародiйноï лiтератури 152. Вiд лiтературних творiв, дуже часто
анонiмних, у XVIII столiттi важко вiдрiзнити твори власне фольклорнi.
Так, усна народна творчiсть широко використовувалась в iнтермедiях та
iнтерлюдiях, рiздвяних i великоднiх вiршах I53,-! Рiздвянi й великоднi
вiршi: Пiснь на рождество Христове, Рiздвяна вiрша, Пiснь свiтська,
Великодня вiрша та iншi по сутi були вiршами-травестiями. В них
виступали євангельськi персонажi, використовувались
євангельськi ситуацiï, але вiдтворювалось життя
украïнського народу, переважно селянства, в жартiвливих, бурлескних
формах. Тому дослiдники вказують на широке використання жанру вiршiв-траве-
стiй автором украïнськоï Енеïди; Рiзнi етнографiчно-
побутовi ситуацiï i деталi украïнського побуту, натуралiстично
пiдкресленi емоцiï персонажiв усе це, творчо переосмисливши, вбере
Енеïда Котляревського… Читаючи… динамiчнi, повнi руху i
веселоï дiï рядки, ще раз можна переконатися, наскiльки
аналогiчнi картини з Енеïди… близькi до жанрових сцен вiршiв-
травестiй У цьому рiчищi значною мiрою йшла й творчiсть Г. Сковороди,
який також є одним iз попередникiв Котляревського, хоч ïх
iнколи й протиставляли. Бурлескно-травестiйнi елементи стилю Сковороди,
пише Л. Махновець, є теж своєрiдним знаменням просвещенного
ве-ка, з його рацiоналiзмом i критицизмом. Тепер перед бiблiйними
авторитетами не трепетали. Численнi украïнськi рiздвянi i великоднi
вiршi-травестiï другоï половини XVIII вiку ввели у звичай по-
панiбратському поводитися з бiблiйними персонажами, приземлили
небожителiв, перетворили ïх у звичайних людей, украïнських
селян i мiщан, що носять лише бiблiйнi iмена. Бурлеск i травестiя
Сковороди iде у руслi загального розцвiту бурлескно-травестiйного стилю
украïнськоï лiтератури, апогеєм якого є
Енеïда Iвана Котляревського