Писемнiсть i людство

Ми знаємо, хто придумав електродвигун i антибiотики, конституцiю й
комп'ютер. Але цi винаходи, що змiнили життя людства, нiколи не
вiдбулися б, якби в стародавностi хтось, чиïх iмен ми нiколи не
довiдаємося, не винайшов землеробство, обробку металiв i
писемнiсть. Сучаснi дiти, що виводять своï першi букву-карлючки, не
думають у цей час про своïх далеких предкiв. Вони прийшли в мир, що
неможливо представити без писемностi, без величезноï безлiчi
найрiзноманiтнiших текстiв. Щоб жити в цьому свiтi, потрiбно вмiти
читати й писати, iнакше виявишся на узбiччi. I все-таки доля
однiєï людини, не знай вiн писемностi, змiнилася б не
настiльки разюче, як доля всього людства
Майже мiльйон рокiв поколiння людей були зв'язанi мiж собою тiльки
нитками мiфiв i ритуалiв, а рiзнi племена — тiльки вигадливими
слухами. У той момент, коли вперше було висiчено, надряпано, написане
iм'я вождя, або бога, або племенi — ми нiколи не довiдаємося
точно, — почалася iсторiя . Часи, коли не iснувало писемностi, так
i називають — доiсторичними. Колись для людини iснували двi
реальностi: повсякденна, сиюминутная, подiï в якiй вiдбувалися
остiльки, оскiльки ïх можна бачити, чути або пам'ятати, i незмiнна
реальнiсть мiфiв, що панувала над часом
Мiфи й ритуали тодi були єдиною скарбничкою всiх людських
досягнень. Тепер з'явилася третя реальнiсть — iсторична. Людина
виявилася включений у потiк iсторiï, вiн тепер знає про
подiï, яких нiколи не бачив, може повiдомити про себе нащадкам, з
якими нiколи не поговорить. Колись тiльки божественнi явища були
непiдвласнi часу, тепер випробування часом витримують i справи людськi.
Те, що робить людина сьогоднi, будуть пам'ятати й оцiнювати не тiльки
його сучасники, але й далекi нащадки. Отже, перше, чим зобов'язане
людство листу, — iсторiя, а з нею — нова значимiсть всiх
подiй i вчинкiв. Мiфи всiх цивiлiзацiй розповiдають про божественне
походження писемностi — ïï цiннiсть люди розумiли
завжди. I сама можливiсть писати й читати довгий час iснувала лише для
вибраних, насамперед жерцiв i державних чиновникiв. Iнакше й бути не
могло, адже щоб опанувати грамотою, було потрiбно запам'ятати й
навчитися зображувати тисячi складних знакiв — iєроглiфiв.
Коли финикийци, а за ними греки створили звуко — буквений лист iз
алфавiтом з декiлькох десяткiв простих значкiв, яким здатний опанувати
кожний за кiлька тижнiв, вiдбулася, може бути, сама тиха й сама велика
революцiя за всю iсторiю людства Древнi вавилоняне знали дуже багато
чого про рух небесних тел. Всi необхiднi спостереження не могли бути
зробленi одним, нехай навiть генiальних чоловiк. Вавилонська астрономiя
складалася столiттями, данi накопичувалися, уточнювалися, передавалися з
поколiння в поколiння. Вiдомостi вавилонян дозволили грекам побудувати
першу наукову картину миру, закласти основи природознавства. Все це не
могло вiдбутися без писемностi. Наука — це насамперед дiалог, щоб
зробити свiй крок, учений повинен вiдштовхнутися вiд того, що зробили
попередники, пiддати критичному переосмисленню всi, у чому, здавалося б,
не можна сумнiватися. Тому писемнiсть — це можливiсть науки, а
виходить, i технологiчного прогресу. У дописьменние часи зберегти вiру
предкiв можна було толь одним способом — дослiвно, з вуст у вуста
передавати мiфи й ритуали, не мiняючи нi звуку, не вдумуючись, не
пiддаючи нiчого сумнiвам. Записаний текст переказу вже може пiдлягати
критицi. Вiн рукотворен — а виходить, може мiстити помилки, якi
потрiбно знайти й виправити. З'явився привiд вдумуватися в тексти,
аналiзувати ïхнiй змiст i принципи побудови. Право релiгiï
одноосiбно, монопольно вирiшувати питання про сенс життя, сутностi
людини, принципах моральностi залишилося в минулому. Писемнiсть —
це крок до волi думки. Одне iз самих значних подiй в iсторiï
людства — Реформацiя — було викликано прагненням людей
читати релiгiйнi тексти рiдною мовою, думати над ними, сумнiватися й
приймати рiшення
Але це стало можливо тiльки тому, що тексти були записанi й з винаходом
друкарства стали доступнi кожному. Сьогоднi будь-яка грамотна людина
може читати язичеськi сказання, Тору, Євангелiє, Коран,
веди, перекази про Будду й Лао — Цзи, приймати в них щось або
вiдкидати. Можна сказати, що писемнiсть — це реальна можливiсть
волi совiстi. Правитель домовився з жителями мiста про розмiр данини;
данина сплачена, а вiн знову шле солдатiв, хоче бiльше. Людина позичила
шiсть баранiв, а повертає двох i запевняє, що двох i брав.
Нi запису, немає документа — залишається вирiшувати
суперечка силою. Уявимо собi, що в сучасному свiтi зник документ —
не тiльки паперу з печатками, а саме поняття документально
зафiксованоï домовленостi. Цивiлiзацiя миттєво розсипалася б,
як картковий будиночок: економiка, полiтика, закони — усе втратило
б змiст. Причина не тiльки в нечесностi: людська пам'ять ненадiйна й
обмежена, добре, якщо маєш справу iз двома-трьома партнерами, а як
працювати банкам, пiдприємствам, лiкарням? Надiйнiсть i
вiрогiднiсть iнформацiï i як наслiдок розвинена економiка й правова
система — це теж плоди писемностi
Давно пройшли часи, коли можна було прийняти важливi для всього
спiвтовариства рiшення, просто зiбравшись на площi, — занадто
бiльшим були б збори. Хочеться вiрити, що проходять i часи, коли люди
згоднi рiшень не приймати, а беззаперечно пiдкорятися волi вождя,
пануючи або диктатора. Найважливiшi рiшення повиннi прийматися загальним
голосуванням, що сьогоднi неможливо представити без писемностi. Рiшення
менш важливi можна приймати й на площi, якщо туди зберуться шановнi, що
заслужили довiри люди (по сутi справи, сьогоднi такою площею є
парламент). Але й цей варiант має сенс тiльки в тому випадку, коли
всi iншi, на площу не потрапили, знають якi рiшення приймаються, щоб
мати можливiсть впливати на них — iнакше парламент стане тим же
диктатором, тiльки колективним. Тут не обiйтися без доступноï для
всiх писемностi, насамперед вiльноï преси. Можливiсть громадян
впливати на рiшення, якi ïх стосуються, тобто демократiя, —
теж плiд писемностi. Звичайно, це не все, що дала людству писемнiсть
Можна згадати про велику лiтературу, про листи, що зв'язують людей,
роздiлених тисячами кiлометрiв, про безлiч життiв, урятованих завдяки
записцi в пляшцi. Але у всiх рiзноманiтних дарункiв писемностi є
щось загальне. Це — воля. Воля вiд часу й вiдстанi, вiд неуцтва й
обману, воля приймати рiшення, спiлкуватися, вiрити, творити. I сам шлях
розвитку писемностi — шлях волi. Зовсiм недавно по iсторичних
мiрках лист був таємним знанням вибраних, а книги —
недоступним скарбом. Сьогоднi мир коштує на порозi загальноï
грамотностi. Мiльйони книг, багатства Iнтернету — усе в
розпорядженнi людини, готового прийняти безцiнний дарунок предкiв
— писемнiсть