Сила ораторського мовлення, по Цицерону

Цiкаво фiлософське мiркування Цицерона про моральнiсть i красномовство:
Щирий оратор повинен дослiджувати, переслухати, перечитати, обговорити,
розiбрати, испробовать усе, що зустрiчається людинi в життi, тому
що в нiй обертається оратор, i вона служить йому матерiалом. Тому
що красномовство є один з вищих проявiв моральноï сили
людини; i хоча всi прояви моральноï сили однорiднi й рiвноцiннi,
але однi види ïï перевершують iншi по красi й блиску
Таке й красномовство: опираючись на знання предмета, воно виражає
словами наш розум i волю з такою силою, що напiр його рухає
слухачiв у будь-яку сторону. Але чим значнiше ця сила, тим обязательнее
повиннi ми з'єднувати неï iз чеснiстю й високою мудрiстю; а
якби ми дали ряснi засоби вираження людям, позбавленим цих
достоïнств, те не ораторами б ïх зробили, а безумцям би дали
зброя. Тут Цицерон, мабуть, уперше ставить так широко питання про образ
оратора. Слово, мистецтво красномовства пов'язане з особистiстю мовця,
через них виражається розум, ерудицiя оратора, його знання,
досвiд, а також воля, що дiє на слухачiв через мовлення.
Красномовство — це вищий прояв моральноï сили людини. Отже,
чим нравственнее людина, тим, на думку Цицерона, красномовнiше. У цьому
випадку красномовство — благо, що використає оратор для
людей. Сила ораторського мовлення, по Цицерону, обов'язково
з'єднується iз чеснiстю й високою мудрiстю. Тiльки в такому
випадку мовлення може принести людям задоволення. Якщо ж силомiць слова
будуть користуватися люди нечеснi, то ця сильна зброя потрапить у руки
безумцям, якi можуть направити його в зло. Фiлософський пiдхiд до слова
як благу й пеклу, як знаряддю чесних i нечесних людей дає
можливiсть глянути на теоретичнi вишукування Цицерона пiд кутом
гуманiстичного напрямку риторичного мистецтва, його вищого призначення
як виразник загальгуманiтарних iдей. Не випадково Цицерон силу слова
зв'язує з мудрiстю, вiдзначаючи, що цю науку мислити й говорити,
цю силу слова древнi називали мудрiстю. Адже в старовина^-те наука,
— зауважує вiн, — як видно, однаково вчила й червоному
слову, i правiй справi; i не особливi вчителi, але тi самi наставники
вчили людей i жити, i говорити.
Цицерон неодноразово пiдкреслює, що мовлення повинна бути як можна
бiльше захоплюючоï, робити як можна бiльше враження на слухачiв i
пiдкрiплюватися як можна бiльшою кiлькiстю доводiв, тому що доводи
— матерiал дiйсно величезний i важливий
Фiлософ докладно говорить про красу мовлення, уважаючи, що краса
мовлення складається насамперед як би з якоïсь загальноï
ïï свiжостi й соковитостi: ïï нiжнiсть, ïï
вченiсть, ïï шляхетнiсть, ïï чарiвнiсть,
ïï добiрнiсть, ïï чутливiсть або пристраснiсть, якщо
потрiбно — все це ставиться не до окремих ïï частин, а
до всiєï ïï сукупностi. А от квiти слiв i думок, що
як би пiдсилюють мовлення, дожни не розсипатися по нiй рiвномiрно, а
розташовуватися з розбором так, як на якому-небудь убраннi
розташовуються прикраси й блискiтки. Загальний тон мовлення варто
обирати такий, який найбiльшою мiрою втримує увагу слухачiв i який
не тiльки ïх тiшить, але тiшить без пересичення
Цицерон — проти солодкуватостi й млявостi ораторського мовлення,
— за те, щоб вона була й динамiчна, i гарна, i приємна, але
ïï приємнiсть повинна бути строгоï
Вiн видiляє слова простi, уживанi звичайно, серед яких теж повинен
вироблятися вiдбiр, i вирiшальноï при цьому повинне бути слуховое
враження (уникати затасканих i слiв, що приïлися, користуватися
яскравими, у яких є повнота й звучнiсть), видiляє
маловживанi й новостворенi слова, а також слова в переносному значеннi
Автор у трактатi Про оратора ґрунтувався на деяких теоретичних
дослiдженнях своïх попередникiв i на практичних шкiльних
пiдручниках, на грецькiй i римськiй ораторськiй традицiï й кращих
зразках ораторського мистецтва, на своєму практичному досвiдi.
Цицерона можна вважати творцем своєï риторичноï
теорiï, що вiн найбiльше повно виклав у цьому трактатi
Трактати Брут i Оратор, написанi в 46 р. до н. е., вiн обертає до
Бруту, представниковi нового, аттического плину, захищаючи свою точку
зору. Цiль цих творiв — обґрунтувати законнiсть i перевага
того ораторського iдеалу, шляхи до якого Цицерон указав у дiалозi Про
оратора. Обґрунтовує вiн цей напрямок i з погляду
iсторичноï (в Бруте), i з погляду теоретичноï (в Ораторi). У
дiалозi Брут, або Про знаменитих ораторiв Цицерон перераховує
майже всiх знаменитих ораторiв — понад двiстi — у
хронологiчному порядку з короткими характеристиками кожного. Для
Цицерона римське красномовство — предмет нацiональноï
гордостi, i вiн щасливий стати першим його iсториком. Ця праця —
твiр критичне й полемiчне, що має своєю метою не тiльки
характеристику ораторiв, але головним чином захист i розвиток тих iдей,
якi висловленi в попередньому трактатi
У своïй iсторiï красномовства вiн малює продуману
картину iсторичного прогресу й поступового сходження красномовства вiд
незначностi до досконалостi. Красномовство для Цицерона — як i
ранiше не самоцiль, а лише форма полiтичноï дiяльностi, i доля
красномовства нерозривно пов'язана з долею держави. Розвиток римського
красномовства, уважає Цицерон, визначається насамперед
внутрiшнiми причинами — широтою й глибиною засвоєння
грецькоï культури й розвитком культури римськоï. На прикладах
критичного розбору мовлень грецьких i римських ораторiв вiн ще раз
затверджує iдеï, якi висловленi ïм у трактатi Про
оратора.
Оратор — завершальний добуток риторичноï трилогiï
Цицерона. Спочатку вiн малює образ доконаного оратора, однак
робить застереження: Створюючи образ доконаного оратора, я обрисую його
таким, яким, бути може, нiхто й не був.
У цьому трактатi найбiльше Цицерон говорить про словесне вираження й про
ритм, що диктується його прагненням довести аттицистам — а
саме iз цих питань iшов суперечку — свою правоту: вiн прагнув
вiдстояти своє право на величний i пишний склад, вiдвiвши докори в
азианстве й викривши недостатнiсть i слабiсть проповедуемой аттицистами
простоти. Вiн висуває як аргумент еллiнiстичне вчення про три
стилi красномовства: високому, середньому й простому. Простий стиль
покликаний переконати, середнiй — усладить, високий —
схвилювати й захопити слухача
Цицерон бачить красу мовлення в ïï свiжостi, соковитостi,
нiжностi, ученостi, шляхетностi, чарiвностi, добiрностi, пристрасностi,
причому квiти слiв i думок повиннi розподiлятися в мовленнi з розбором.
Словеснi накопичення, мовлення, розцвiчене надмiрно яскравими фарбами,
не доставляє тривалого задоволення, пересичує слухачiв,
дратує ïх. По цих поглядах Цицерона не можна було прилiчити
ну до аттицистам, нi до азианцам. Вiн створив свiй власний стиль i
вимагав розумного вживання квiтiв красномовства. Вiн продемонстрував
глибоке проникнення в сутнiсть ораторського мистецтва, створивши
ораторську теорiю на основi свого багатого досвiду. Блискучий теоретик,
вiн узагальнив i критично переосмислив погляди на ораторське мистецтво
теоретикiв i практикiв красномовства, шляхом ретельного аналiзу зiставив
рiзнi точки зору, створив свою теорiю