Солов'ïв С. М. про помсту княгинi Ольги. Уроки й цвинтарi

Древляни повиннi були очiкувати помсти вiд рiдних Iгоря вiд Русi з
Києва, Iгор залишив сина-дитини, Святослава, так дружину Ольгу;
вихователем (годувальником) Святослава був Асмуд, воеводою —
знаменитий Свенельд. Ольга не чекала повнолiття сина й помстилася сама
древлянам, як вимагав закон. Народний переказ, занесений у лiтопис, так
говорить про помсту Ольгиной. Убивши Iгоря, древляни стали думати:
Бот ми вбили росiйського князя, вiзьмемо тепер дружину його Ольгу за
нашого князя Мала, а iз сином його, Святославом, зробимо, що хочемо.
Вирiшивши таким чином, древляни послали двадцять кращих чоловiкiв
своïх до Ольги в лодье. Довiдавшись, що прийшли древляни, Ольга
покликала ïх до себе й запитала, навiщо вони прийшли? Посли
вiдповiдали: Послала нас Древлянская земля сказати тобi: чоловiка
твого ми вбили, тому що вiн грабував нас, як вовк, а нашi князi добрi,
распасли Древлянскую землю, щоб тобi пiти замiж за нашого князя
Мала? Ольга сказала ïм на це: Люба менi ваша мова ; адже,
справдi, менi чоловiка свого не воскресити! Але менi хочеться ушанувати
вас завтра перед своïми людьми; тепер ви ступайте назад у свою
лодью й разлягтесь там з важностию; а як завтра ранком я надiшлю за
вами, то ви скажете посланим: не ïдемо на конях, нейдем пiшки, а
несiть нас у лодье! Вони вас i понесуть. Коли древляни пiшли назад у
свiй човен, те Ольга велiла на замiському теремном дворi викопати
бiльшу, глибоку яму й на iнший ранок послала за гiстьми, велiвши сказати
ïм: Ольга кличе вас на велику честь. Древляни вiдповiдали:
Не ïдемо нi на конях, нi на возах i пiшки нейдем, несiть нас у
лодье!. Кияни сказали на це: Ми люди мимовiльнi; князь наш
убитий, а княгиня наша хоче замiж за вашого князя, — i понесли
ïх у лодье, а древляни сидячи величалися. Коли принесли ïх на
теремный двiр, то кинули в яму як є в лодье. Ольга нагнулася до
них i запитала: чиЗадоволена ви честю?. Древляни вiдповiдали:
Ох, гiрше нам Игоревой смертi!. Княгиня велiла засипати ïх
живих i засипали. Пiсля цього Ольга послала сказати древлянам: Якщо
ви справдi мене просите до себе, то надiшлiть чоловiкiв навмисних, щоб
менi прийти до вас iз великою честю, а те, мабуть, кияни мене й не
пустять. Древляни вибрали кращих чоловiкiв, що тримали ïхню
Землю, i послали в Киïв . По приïзду нових послiв Ольга велiла
витопити лазню, i коли древляни ввiйшли туди й почали митися, то дверi
за ними замкнули й запалили хату: посли згорiли. Тодi Ольга послала
сказати древлянам: Я вже на дорозi до вас, наварите побiльше медов у
мiстi, де вбили чоловiка мого, я поплачу над його могилою й вiдсвяткую
тризну. Древляни послухалися, звезли багато меду й заварили. Ольга з
небольшою дружиною, налегке, прийшла до Игоревой могили, поплакала над
нею й велiла своïм людям насипати високий курган, а коли насипали,
то велiла святкувати тризну. Древляни сiли пити, а Ольга велiла отрокам
своïм служити ïм; коли древляни запитали Ольгу: А де ж наша
дружина, що посилали за тобою?, те вона вiдповiдала: Iдуть за
мною разом iз дружиною чоловiка мого. Коли древляни сп'янiли, то
Ольга велiла отрокам своïм пити за ïхнє здоров'я, а сама
вiдiйшла ладь i наказала дружинi сiкти древлян. Перебили ïх 5000;
Ольга вернулася в Киïв i початку пристроивать вiйсько на iнших
древлян. На наступний рiк Ольга зiбрала велике й хоробре вiйсько, взяла
iз собою сина Святослава й пiшла на Древлянскую землю. Древляни вийшли
назустрiч; коли обоє вiйська зiйшлися, то Святослав сунув списом у
древлян, спис пролетiло мiж вух коня й ударило йому в ноги, тому що
князь була ще дитина. Свенельд i Асмуд сказали тодi: Князь уже почав;
потягнемо, дружина, за князем! Древляни були переможенi, побiгли й
зачинилися по мiстах. Ольга iз сином пiшла на мiсто Искоростень, тому що
тут убили чоловiка ïï й обступила мiсто. Коростенцы билися
мiцно, знаючи, що вони вбили князя й тому не буде ïм милостi, коли
здадуться. Цiле лiто простояла Ольга пiд мiстом i не могла взяти його,
тодi вона придумала от що зробити: послала сказати в Коростень: Iз
чого ви сидите? Всi вашi мiста здалися менi, узялися платити данина й
спокiйно тепер обробляють своï поля, а ви однi хочете краще померти
голодом, чим погодитися на данину. Древляни вiдповiдали: Ми радi
були б платити данина, але адже ти хочеш мстити за чоловiка?. Ольга
велiла ïм сказати на це: Я вже помстилася за чоловiка не раз: у
Києвi й тут, на тризнi, а тепер уже не хочу бiльше мстити, а хочу
данину брати потроху й, помирившись iз вами, пiду ладь. Древляни
запитали: Чого ж ти хочеш iз нас? Заради давати медом i хутрами.
Ольга вiдповiдала: Тепер у вас немає нi меду, нi хутр i тому
жадаю вiд вас небагато: дайте менi вiд двору по трьох голуба, так по
трьох горобця; я не хочу накладати на вас тяжкоï данини, як робив
мiй чоловiк, а прошу з вас мало, тому що ви знемогли в облозi.
Древляни зрадiли, зiбрали вiд двору по трьох голуба й по трьох горобця й
послали ïх до Ольги з уклоном. Ольга велiла ïм сказати: Ви
вже скорилися менi й моєму дитятi, так ступайте у своє
мiсто, а я завтра вiдступлю вiд нього й пiду назад до себе додому.
Древляни охоче пiшли в мiсто, i всi жителi його дуже зрадiли, коли
довiдалися Ольгино намiр. Тим часом Ольга роздала кожному зi своïх
ратних людей по голубi, iншим — по горобцi й велiла, загорнувши в
маленькi ганчiрочки сiрку з вогнем, прив'язати до кожного птаха й, як
посутенiє, пустити ïх на волю. Птаха, одержавши волю,
полетiли у своï гнiзда, голуби по голубниках, горобцi пiд стрехи, i
раптом зайнялися де голубники, де клiтi, де вежi, де одрины, i не було
нi одного двору, де б не горiло, а гасити було не можна, тому що всi
двори зайнялися раптом. Жителi, переляканi пожежею, побiгли з мiста й
були похапанi воïнами Ольги. У такий спосiб мiсто було взято й
випалене; старiйшин мiських Ольга взяла собi; з iнших деяких вiддала в
раби дружинi, iнших залишила на мiсцi платити данина. Данина накладена
була тяжка: двi частини ïï йшли в Киïв, а третя — у
Вишгород до Ольги, тому що Вишгород належав ïй.

Таке переказ про Ольгиной мести: воно дорогоцiнно для iсторика, тому що
вiдбиває в собi пануючi поняття часу, що поставляли помсту за
вбивство близькоï людини священною обязанностию; видно, що й у часи
складання лiтопису цi поняття не втратили своєï сили. При
тодiшнiй нерозвиненостi суспiльних вiдносин помста за родича була
подвигом по перевазi: от чому розповiдь про такий подвиг збуджував
загальну живу увагу й тому так свiжо й украшенно зберiгся в пам'ятi
народноï. Суспiльство завжди, на якому би щаблi розвитку воно не
стояло, харчує глибоку повагу до звичаïв, його що охороняють,
i прославляє, як героïв, тих людей, якi дають силу цим
охоронним звичаям. У нашiм древнiм суспiльствi в описувану епоху його
розвитку звичай мести був саме цим охоронним звичаєм, що замiняв
правосуддя; i той, хто свято виконував обов'язок мести, був необхiдно
героєм правди, i чим жесточе була помста, тим бiльше задоволення
знаходило собi тодiшнє суспiльство, тим бiльше прославляло
месника, як гiдного родича, а бути гiдним родичем значило тодi, у
перекладi на нашi поняття, бути зразковим громадянином. От чому в
переказi показується, що помста Ольги була достойною местию.
Ольга, мудрейшая з людей, прославляється саме за те, що вмiла
винайти гiдну помсту: вона, говорить переказ, пiдiйшла до ями, де лежали
древлянские посли, i запитала ïх: чиПодобається вам
честь? Тi вiдповiдали: Ох, пущi нам Игоревой смертi!.
Переказ, згiдно з поняттями часу, змушує древлян оцiнювати вчинок
Ольги: Ти добре вмiєш мстити, наша смерть лютее Игоревой
смертi. Ольга не перша жiнка, що у середньовiчних переказах
прославляється неумолимою мстительностию; це явище
пояснюється з характеру жiнки, так само як зi значення мести в
тодiшнiм суспiльствi: жiнка вiдрiзняється благочестям у
релiгiйному й сiмейному змiстi; обов'язок же мести за рiдну людину була
тодi обязанностию религиозною, обязанностию благочестя. Характер Ольги,
як вiн є в переказi, важливий для нас i в iнших вiдносинах: не в
одних тiльки iменах знаходимо подiбнiсть Ольги зi знаменитим
спадкоємцем Рюрика, збирачем племен. Як Олег, так i Ольга,
вiдрiзняються в переказi мудростию, по тодiшнiх поняттях, тобто
хитростию, ловкостию: Олег хитростию вбиває Аскольда й Дира,
хитростию лякає грекiв, нарештi, перехитряет цей лукавейший з
народiв; Ольга хитростию мстить древлянам, хитростию бере Коростень;
нарештi, у Царi-Градi перехитряет iмператора. Але не за одну цю хитрiсть
Олег прослыл вiщим, Ольга — мудрейшею з людей: у переказi є
вони також як нарядники, що пiклуються про лад земському; Олег установив
данини, будував мiста. Ольга об'ïхала всю землю, усюди залишила
слiди своєï господарськоï розпорядливостi. Переказ
говорить, що негайно пiсля помсти над древлянами Ольга iз сином i
дружиною пiшла по ïхнiй землi, установляя устави й уроки: на
становища ïï й ловища, тобто на мiсця, де вона зупинялася й
полювала, указували ще в часи лiтописця. Пiд iм'ям уставу повинне
розумiти всяке визначення, як що-небудь робити; пiд iм'ям уроку —
усякий обов'язок, що повинне виконувати на певний термiн, чи буде те
сплата вiдомоï суми грошей, вiдомого кiлькостi яких-небудь речей
або яка-небудь робота. Пiсля розпоряджень у землi Древлянской Ольга
пiшла на пiвнiч до Новгорода, по рiцi Мсте встановила цвинтарi й данини,
по рiцi Лузi — оброки й данини; ловища ïï, говорить
лiтописець, перебувають по всiй Землi, скрiзь зустрiчаються слiди
ïï перебування, мiсця, якi вiд ïï одержали
своє iм'я, цвинтарi, нею заснованi; так, у часи лiтописця
показували ïï сани в Псковi, по Днiпровi й Деснi —
перевесища, або перевози; сiло ïï Ольжичи iснувало також у
часи лiтописця. Ми знаємо, що росiяни князi в листопадi мiсяцi
вiдправлялися iз дружиною до пiдлеглих племен на полюдье й проводили в
них зиму: обов'язок племен мiстити князя й дружину пiд час цього полюдья
називалася, здається, оброком. Звичай полюдья зберiгся й пiсля,
при тодiшньому станi суспiльства це був для князя єдиний спосiб
виконувати своï обов'язки щодо народонаселення, саме суд i
розправу; зрозумiло, що для цього князь не мiг зупинятися при кожному
житлi: вiн зупинявся в якому-небудь зручному для себе мiсцi, куди
окружне народонаселення й позувало до нього для своïх надобностей.
Природно, що для бiльшоï зручностi цi мiсця князiвськоï
стоянки, гощения, цi цвинтарi могли бути визначенi назавжди, могли бути
побудованi невеликi двори, де могли бути залишенi княжие прикажчики
(тiуни), i, таким чином, цi цвинтарi могли легко одержати значення
невеликих урядових центрiв i переда