Твору Василя Стефаника в системi свiтовоï новелiстики
Творчiсть Василя Стефаника яскраво пiдтверджує прийняття
украïнською прозою самих нових досягнень європейських
лiтератур. Творчiсть письменника затвердило в нашiй лiтературi такий
епiчний жанр, як новела. Новела, так само, як i оповiдання, належить до
малих епiчних форм. Вiдмiнним для неï є надзвичайна стислiсть
у викладi, напруженiсть сюжету, несподiванка розв'язки. Новелi властивi
глибокий психологiзм, а також вiдступу вiд загальноприйнятоï
композицiï. Персонажами новел, яких найчастiше один або два,
є люди цiлком сформованi, якi потрапили в складнi життєвi
обставини. Творцем новели вважають iталiйського, письменника Дж.
Бокаччо, автора “Декамерона” (XIV ст.). Неперевершенi зразки
цього жанру створили в украïнськiй лiтературi В. Стефаник , Г.
Коцюбинський , у французькоï — Гi де Мопассан, в
американськоï — О. Генрi, Э. Хемингуэй, у росiянцi — А.
Чехов
Василь Стефаник — неперевершений майстер соцiально-
психологiчноï новели. З його iм'ям в украïнську прозу входить
така манера листа, що характеризувалася пошуками в передачi найтонших,
сложнейших поривiв душi людини. Письменник художньо осмислював певнi
сторони психiки людини, що пiдтверджує, зокрема, новела
“Новина”, з рiзних точок зору, говорив декiлькома голосами
— i вiд себе, i вiд iменi приголомшеного трагедiєю села. А
новели “Марiя”, “Сини” переконують нас у
майстерностi автора вмiнням компонувати художнi фрази, специфiчними
засобами синтаксичноï побудови речення, нервовою експресiєю
мовлення передати сум'яття особистостi. Не випадково ïхнього автора
називають експресiонiстом у мистецтвi слова. Новелiстика Стефаника дала
можливiсть Франко узагальнити новаторство молодих прозаïкiв, якi
начебто засiдали у душi своïх героïв i нею, начебто магiчною
лампою, висвiтлювали ïхнє оточення. Це найвищий трiумф
поетичноï технiки, а властиво, нi, — вiдзначав теоретик лiтератури,-
це вже не технiка, це спецiальна щиросердечна органiзацiя тих авторiв,
плiд високоï культури людськоï душi. Надзвичайний лаконiзм,
драматично-трагiчна напруга психологiчних конфлiктiв, дух спiвчуття
автора людинi, що страждає пiд тягарем соцiальноï
несправедливостi, — такi характернi риси iндивiдуального стилю
Стефаника. Повною мiрою вони втiлилися в новелi “Новина”.
Драматично-трагiчна загостренiсть конфлiкту, психологiзм у розкриттi
внутрiшнього миру людини, лiрична схвильованiсть, акцентування
характерноï деталi, надзвичайна стислiсть зображення — от
ïï найголовнiшi якостi. Тема добутку — убивство батьком
своєï дитини — була взята Стефаником iз самого життя.
Основна увага в новелi письменник зосередив на психологiчному
мотивуваннi дiй Григорiя Пiднiмаючи змiцненi прийоми композицiï,
Стеaаник першою фразою повiдомив про страшну новину дiтовбивства, iнакше
кажучи, почався добуток з розв'язки, тому що для нього було головним
мотивувати злочин батька. Властиво, сюжет новели й заснований на показi
тих змiн, якi вiдбуваються в психiцi селянина. Виявляється, що
Григорiй страждає з недоглянутими дiтьми вже два роки. Нiхто йому
не допомагав у лиху, не цiкавився його життям. А була вона
нестерпноï, проходила в голодi й холодi. Про цьому переконливо
свiдчать художнi деталi, якi несуть значне емоцiйне навантаження. Коли
батько кинув дiтям шматок хлiба, вони, як щенята навколо голоï
кiстки, навколо того хлiба зiбралися. Впадає в око майстернiсть в
об'єднаннi погляду автора й точки зору батька на страждання дiтей.
Григорiй жахнувся вiд ïхнього виду, все його єство
простромила страшна думка: “Мерцi”. Його аж холодним потом
обдало, на груди начебто хтось поклав важкий камiнь. Тепер нав'язлива
думка про мертвих дiтей не залишає батька. Вiн ревно молився,
боявся заходити в будинок, вiд журби почорнiв, ока запали вглиб так, що
майже не дивилися на мир, лише на той камiнь, що давив груди. Як бачимо,
iнша деталь — важкий камiнь — стає визначальноï
вже в характеристицi селянина. При зiставленнi реальноï подiï
з його художнiм осмисленням стає помiтноï глибина художнього
узагальнення конкретних фактiв. Новелiст пояснює трагедiю
безпросвiтнiстю голодного iснування бiдняка, акцентує на увагу на
тiм, що вiд холоду батько з дiтьми рятувався тiльки на печi
И найголовнiшим є показ моральних страждань Григорiя, що не змiг
звiльнитися вiд настирливоï iдеï про мертвих дiтей i докотився
до злочину. Великою емоцiйною силою позначений фiнал добутку. Один
увечерi батько виходить iз дiтьми у двiр. Камiнь давив на груди, вiн
скреготав зубами так, що гул лугом розходився. Кинувши дитину в рiку,
вiн вiдпустив старшу, порадивши стати нянькою в людей, дав у руки
знаряддя, щоб вона могла захиститися вiд собак. А сам пiшов у мiсто, щоб
заявити про злочин, доконаному вiд любовi до страждаючих дiтей. Так на
двох сторiнках розкрита людська трагедiя, що хвилювала й буде хвилювати
всiх, хто прочитає новелу
