ЗРУЧНIСТЬ IСТОРIÏ РОСIÏ ДЛЯ СОЦIОЛОГIЧНОГО ВИВЧЕННЯ

Iсторiя Росiï представляє деякi методологiчнi зручностi для
окремого соцiологiчного вивчення. Цi зручностi ськладаються: 1) у
порiвняльнiй простотi пануючих у нiй процесiв, що допомагає досить
чiтко розглянути роботу iсторичних сил, дiя й значення рiзних пружин, що
входили в порiвняно неськладний ськлад нашого гуртожитку; 2) у
своєрiдному сполученнi умов, що дiяли в нашiй iсторiï,
народного життя. Порiвняльна простота будуючи нашого iсторичного життя
не заважало своєрiдностi ïï будови. У нiй
спостерiгаємо дiя тих же iсторичних сил i елементiв гуртожитку, що
й в iнших європейських суспiльствах; але в нас цi сили дiють iз
неоднаковою напруженiстю, цi елементи є в iншому пiдборi,
приймають iншi розмiри, виявляють властивостi, непомiтнi в iнших
краïнах. Завдяки всьому цьому суспiльство одержує
своєрiдний ськлад i характер, народна життя усвояет особливий темп
руху, попадає в незвичайнi положення й комбiнацiï умов.
Приведу кiлька прикладiв. У всякiй краïнi система рiк давала
напрямок торгiвлi, властивiстю ґрунту обумовлювався характер
промисловостi. У першi столiття нашоï iсторiï, коли головна
маса росiйського населення зосереджувалася в чорноземнiй областi
середнього Днiпра з його двобiчними припливами, найважливiшi рiки
пiвденноï Русi направляли росiйську торгiвлю до чорноморських,
азовських i волзько-каспiйських ринкiв, де запитувалися переважно мед,
вiськ, хутра — продукти лiсу й у меншому ступенi хлiб. Це зробило
зовнiшню торгiвлю пануючою силою в народному господарствi росiйських
слов'ян i викликало посилений розвиток лiсових промислiв, звiроловства й
бортництва. Але потiм пiд тиськом, шедшим з тих же степiв, по яких
пролягали шляхи росiйськоï торгiвлi, головна маса росiйського
населення пересунулася в область верхньоï Волги, на алаунський
суглинок. Видалення вiд приморських ринкiв послабило зовнiшнiй збут i
ськоротило лiсову промисловiсть, а це привело до того, що хлiборобство
стало основою народного господарства. I от трапилося, що на вiдкритому
днiпровському чорноземi Русь посилено експлуатувала лiсовi багатства й
торгувала, а на лiсистому верхньоволзькому суглинку стала посилено
випалювати лiс i орати. Зовнiшнi мiжнароднi вiдносини, що впливали на
розмiщення населення в краïнi, сплiталися iз внутрiшнiми
географiчними ïï особливостями в такий заплутаний вузол, що
народна праця, пiдкоряючись одним умовам, одержував напрямок, що не
вiдповiдало iншим. У народногосподарському побутi, що так
своєрiдно ськладався, природно очiкувати явищ, що не пiдходять пiд
звичнi норми. В 1699 р. Петро Великий наказав росiйським купцям
торгувати, як торгують в iнших державах, компанiями, ськладаючи
своï капiтали. Справа по незвичцi й недолiку довiри йшло туго. Тим
часом древня Русь виробила свою форму торговельного товариства, у якому
з'єднувалися не капiтали, а особи на основi спорiднення й
неподiльностi майна. Пiд керiвництвом i вiдповiдальнiстю старшого
невiдокремленi родичi вели торговельну справу не як товаришi-пайовики, а
як пiдлеглi агенти хазяïна. Це — торговий дiм, що ськладався
з купця-хазяïна з його купецькими братами, купецькими
синами i т. д. Ця форма кооперацiï наочно показує, як
потреба колективноï дiяльностi, при недолiку взаємноï
довiри в суспiльствi, шукала засобiв задоволення пiд домашнiм дахом,
чiпляючись за залишки кревного союзу. Так, у нашiм минулому iсторик-
соцiолог зустрiне чимало явищ, що виявляють рiзнобiчну гнучкiсть
людського суспiльства, його здатнiсть застосовуватися до даних умов i
комбiнувати наявнi засоби згiдно з потребами. Ми тiльки що бачили, як з
давньоруського родинного союзу пiд дiєю економiчноï потреби
виробилася iдея торгового дому. Зараз побачимо, як iдея морального
порядку пiд дiєю мiсцевих умов послужила засобом для задоволення
господарських потреб населення. Разом iз християнством на Русь принесена
була зi Сходу думка про зречення вiд миру, як про вернейшем шляхи до
порятунку й труднейшем подвигу християнства. Думка ця сприйнята була
росiйським суспiльством так жваво, що менш чим через сто рокiв
киïвський Печерський монастир виявив високi зразки чернечого
подвижництва. Три-Чотири столiття через та ж думка вела ряди
пустельникiв у глухi лiси пiвнiчного Заволжя. Але численнi лiсовi
монастирi, там заснованi ними, всупереч ïхнiй волi одержали
значення, що не вiдповiдало духу фиваидського й афонського
пустинножительства. Первiсна iдея чернецтва не померкла, але мiсцевi
потреби уськладнили ïï iнтересами, з ïï прямо щ