Українська проза (збiрка II)
страница №15
...сорок тисяч - дим в'єсь по болонi,Вiд розсвiту аж до смерку ржуть бистрiї конi. Гей, там гримлять з
самопалiв, орють копитами, Та степ кровця сполокала, зволочен трупами.
Гей, на степу густа трава, степом вiтер вiє, Не по однiм козаченьку
стара неня млiє. Гей, на степi сивий туман, кургани курились, Не по однiм
козаченьку вдовицi лишились. Тодi молод Наливайко зачав утiкати,
За ним в погонь вражi ляхи - не могли здiгнати. А на Днiпрi на порогах
плине чайкiв триста... Вертайтеся, вражi ляхи, з соромом до мiста!
=====================================================================
Анатолiй Шиян. Котигорошко
П'єса казка на три дiї, шiсть картин
ДIЙОВI ОСОБИ:
К о т и г о р о ш к о I в а н - хлопчина рокiв дванадцяти.
С т е п а н - його батько.
К а т е р и н а - його мати.
О л е н к а - його сестра.
В е р н и д у б -
В е р н и г о р а -
К р у т и в у с -
Ї м - i - н е - н а ї м с я - його брати.
П' ю - i - н е - н а п' ю с я -
Б i ж у - й - н е - н а б i ж у с я -
Д я д ь к о М а к с и м - коваль.
Змiй, вiн же К а п ш и в и й дiд.
В о д я н и к - с м е р т о н о с е ц ь - його брат.
1-а З м i є в а с е с т р а.
2-а З м i є в а с е с т р а.
Б а б у с я.
Змiїв с л у г а.
Г i н ц i, с у с i д и Котигорошка, с i л ь с ь к i д i т и, в а р т о
в i, т а н ц ю р и с т к и, с л у ж к и.
Т о й, щ о н а й б i л ь ш е ї с т ь.
Т о й, щ о н а й б i л ь ш е п' є.
_ДIЯ ПЕРША_
__
_КАРТИНА ПЕРША_
Злiва лiс, густий, дрiмучий. Визирає з нього палац Змiя. Праворуч -
криниця з журавлем. Ростуть бiля неї дивнi квiти, незвичайнi гриби. Стоять
пеньки з густою травою, а в глибинi сцени виднiється надбережне камiння,
i, скiльки оком сягнеш, лягло море, широке, зеленувате, неспокiйне... З
палацу виходять Змiєвi сестри.
1-а с е с т р а. Я прокинулась сьогоднi раненько, та вже нашого брата
Змiя не застала. Чи з лiсу дрiмучого його ждати? Чи з-за моря синього
виглядати? А може, поплив вiн на кораблi, щоб зустрiтися з
Водяником-смертоносцем?
2-а с е с т р а _(оглядаючи море)._ Нi. не бачу я на хвилях корабля.
Тiльки чайки лiтають над водою.
1-а сестра припадає вухом до каменя.
Що чуєш, сестро?
1-а с е с т р а. Чую, чую: стугонить земля.
2-а с е с т р а. Послухай, чи летить вiн, чи на конi скаче - на тiм
конi, що жар їсть, полум'я п'є, на двадцять верст пiд ним земля гуде, i
листя з дерев осипається.
1-а с е с т р а. Не летить наш брат i на конi не скаче... А цить же,
цить...
2-а с е с т р а. Що чуєш знову?
1-а с е с т р а. Чую, чую: стугонить земля, наче її на частки ножами
розрiзають.
2-а с е с т р а. Ой сестро, глянь! Що ж то вiн тягне на собi?
З'являється Змiй, упряжений в шiсть плугiв.
З м i й. Ху! Втомився. Нелегке дiло землю орати. (Скидає з себе упряж).
1-а с е с т р а. Брате Змiю, та нащо ж тобi орати? А чи в тебе нема
чого їсти?
2-а с е с т р а. А чи в тебе нема чого пити?
З м i й. Є в мене що їсти, є в мене що пити, i маю я в чому походити.
Та обiцяв сьогоднi прибути до мене в гостi наш брат Водяник-смертоносець.
Це я для нього подарунок готую, теплою кров'ю його почастую.
1-а с е с т р а. З кого ж ти кров тую вiзьмеш?
2-а с е с т р а. Хiба мало в нас невiльникiв? Змiй. Наточите кровi з
дiвчинки Оленки.
1-а с е с т р а. А хто ж вона? А чия ж вона?
2-а с е с т р а. Може, її сюди заманити?
З м i й. Не треба заманювати. Мусить сама прийти.
1-а с е с т р а. Як же вона прийде?
2-а с е с т р а. Як сюди потрапить?
З м i й. По моєму слiду, що я проклав оцими плугами.
1-а с е с т р а. Не розумiю тебе, брате.
2-а с е с т р а. Не розумiю i я тебе, брате.
З м i й. Слухайте ж. Багато я сiл облiтав, багато я люду всякого видав,
та ще нiде не зустрiчалась менi така дiвчинка, як Оленка. Очi в неї, мов
зiрки, свiтяться, щоки в неї рум'янi, мов тi яблука.
1-а с е с т р а. I ти вирiшив її вкрасти?
З м i й. Нi, сама мусить сюди прийти.
1-а с е с т р а. Як же вона прийде? Не розумiю тебе, брате.
З м i й. Непомiтно я пiдкрався до її подвiр'я, заховався в саду та й
дивлюсь. Вийшли з хати її брати. Вийшла Оленка з матiр'ю та батьком. Чую,
брати кажуть: "Ми поїдемо в поле, а ти, Оленко, винесеш нам снiданок".
Вона й питає в них: "А де ж ви будете? Я не знаю, як до вас iти".- "А ми,-
каже брат,- протягнемо скибу вiд двору аж до тiєї ниви, де будемо землю
орати, то тiєю борозною i йди". А я взяв тую скибу назад перекинув, а свою
протягнув та й заворожив. Хто тiльки ступить на неї ногою, буряний вiтер
одразу його прижене сюди.
1-а с е с т р а. Хитро придумав, брате.
2-а с е с т р а. Вона може скоро тут бути?
З м i й. Пильнуйте її, а я скоро повернуся.
2-а с е с т р а. А куди ж ти знову?
З м i й. Гляну - перевiрю, як мої невiльники працюють. Чи все зробили,
що я їм загадав.
2-а с е с т р а. А може, поснiдаєш? Є для тебе i печене, i варене.
З м i й. Виголоднiюсь дужче, то бiльше з'їм. (Свистить).
Чути iржання й тупiт копит.
Бач, жде мене кiнь. (Вийшов).
1-а с е с т р а. Як вiн посвист братiв знає!
Чути дедалi стихаючий цокiт пiдкiв.
2-а с е с т р а. Помчав, мов вихор. А глянь-но, глянь. Якась дiвчинка
сюди наближається.
1-а с е с т р а. Може, це i е Оленка? Сховаймося!
Ховаються.
Входить Оленка. В руках у неї вузлик з снiданком. Вона оглядається
назад.
О л е н к а. Що б це воно значило? Тiльки стала я на борозну, як знявся
раптом вiтер, та такий же сильний, такий дужий, що нi звернути кудись, анi
зупинитися. Пiдхопив мене, мов ту билиночку, i принiс аж сюди.
(Озирається). Де ж те поле? I зовсiм нiякого поля тут немає. (Дивиться на
палац). Розпитаюся в добрих людей. Може, вони менi дорогу вкажуть.
З'являються Змiєвi сестри.
1-а с е с т р а. Здрастуй, дiвонько, здрастуй, голубонько.
2-а с е с т р а. А куди це ти йдеш? Якi гостинцi несеш?
О л е н к а. Це не гостинцi. Несу братам снiданок, та збилася з дороги.
Може, ви менi стежку покажете, як на поле потрапити?
1-а с е с т р а. Покажемо. Зажди, вiдпочинь трохи. (Розглядає її). Як
же тебе, дiвонько-голубонько, звати?
О л е н к а. Та Оленкою.
1-а с е с т р а (глянула значуще на свою сестру). То заходь, Оленко, до
нашої хати.
О л е н к а. Хай iншим разом, а зараз менi часу нема. Вже брати мене,
мабуть, ждуть-виглядають, чому це я до них не йду. Покажiть же менi,
дiвчата, ту стежку, якою на поле можна вийти.
1-а с е с т р а. Та зайди, Оленко, хоч на хвилинку.
2-а с е с т р а. Вiдпочинь трохи, погостюй.
О л е н к а. Рада б гостювати, так часу ж нема. Ждуть мене в полi
брати. (Глянула на сестер). Я бачу, ви не хочете менi стежку показати, то
я сама її знайду. (Хоче йти. але дорогу їй заступає 1-а сестра).
1-а с е с т р а. Нi, дiвонько-голубонько, ти не вийдеш звiдцiль.
О л е н к а. Я ж поспiшаю. Я дуже поспiшаю. (Iде в iнший бiк, але
дорогу їй заступає 2-а сестра).
2-а с е с т р а. Нi, дiвонько-голубонько, ти не вийдеш звiдцiль.
(Забрала з рук Оленчиних вузлик). Ми тебе не випустимо!
О л е н к а. Як це не випустите?
1-а с е с т р а. А так. (Хапає її за руки, починає їх ламати).
О л е н к а. Ой, болить, болить!
2-а с е с т р а. Будеш нас слухатись? Будеш тихенько сидiти?
О л е н к а. Пустiть мене, пустiть!
2-а с е с т р а. Знай, вибратися звiдси не можна. Чи пiдеш ти цiєю
дорогою, а чи стежкою, чи так, чи отак - скрiзь тебе зустрiне смерть.
О л е н к а (плаче). Ой, куди ж це я потрапила? Та що зi мною тепер
буде? Мамочко моя рiдненька...
1-а с е с т р а. Не плач, бо скоро повернеться наш брат, а слiз вiн не
любить. Сядь отут i сиди.
2-а с е с т р а. Не думай тiкати, бо все одно нiкуди не втечеш. Хто
сюди потрапить - назад уже не повертається. Ходiм, сестро, пiдiгрiємо для
брата снiданок.
Виходять.
О л е н к а (озирається). Нiде нiкого. (Бiжить в один бiк, де стоїть
пеньок. I раптом цей пеньок перетворюється в дивовижного звiра. З жахом
кидається в другий бiк, де росте кущ трави, але трава ця несподiвано
перетворюється в грiзну пташину з трав'яними крилами i гадючою головою.
Вiдступає до моря, схиляється на камiнь, плаче). Мамочко... рiдненька!..
Мамо-Мамо!..
Звiр знову стає пеньком, а пташина травою. Вбiгає Бiжу-й-не-набi-жуся.
Б i ж у - й - н е - н а б i ж у с я (помiтив Оленку). Розшукав.
Сестричко, що з тобою? Чого ти плачеш?
О л е н к а (радiсно). Братику! (Кидається до нього).
Бiжу-й-не-набiжуся. А ми тебе ждемо та ждемо. Де це наша Оленка? Чого вона
з снiданком так забарилася? Кажуть менi брати: "Ти швидко бiгаєш, ану
помчи та довiдайся, в чому справа?" Я i помчав...
О л е н к а. Ой братику! (Озирається). Тут злi, недобрi люди живуть...
Вони менi руки викручували...
Б i ж у - й - н е - н а б i ж у с я. Як то викручували? За що?
(Помiтив, що в руках Оленки немає нiчого). А де ж наш снiданок?
О л е н к а. Забрали... Не пускають мене, кажуть: "Чи так пiдеш, чи
отак - все одно буде тобi смерть".
Б i ж у - й - н е - н а б i ж у с я. Ось я їм зараз покажу, як
сестричку нашу кривдити та залякувати. I снiданок вiдберу назад.
(Поривається йти).
Оленка його не пускає.
О л е н к а. Не йди... Прошу тебе, братику, бо вони й тобi можуть
зробити щось лихе. Не йди, послухай.
Б i ж у - й - н е - н а б i ж у с я. От дурненька. Чого ж ти боїшся?
Чого так тремтиш?
О л е н к а. Страшно менi. Страшно тут...
Б i ж у - й - н е - н а б i ж у с я. Ну, то бiжiмо звiдцiля! (Хоче
бiгти).
Його зупиняє Оленка.
О л е н к а. Ой братику, туди не можна, там звiр страшний...
Бiжу-й-не-набiжуся. Який звiр? Нiкого я не бачу. Бiжiмо! (Тягне її за
руку).
Дорогу заступає звiр. Бiжу-й-не-набiжуся мчить у протилежний бiк -
дорогу заступає пташина з гадючою головою.
О л е н к а. Я ж казала. Не випускають. Що ж ми тепер будемо робити?
Б i ж у - й - н е - н а б i ж у с я. Доведеться нам ждати братiв. Слiд
вiд борозни обов'язково їх приведе сюди.
Чути крик братiв: "Оленко-о-о!"
Оленка (радо). Здається, йдуть мої брати. Я вже їх бачу.
Бiжу-й-не-набiжуся. Я ж казав, що прийдуть.
Входять Берн й гора, Вернидуб, Крутивус, Їм-i-не-наїмся з вiнками
цибулi та часнику, з великою ложкою. П'ю-i-не-нап'юся, обвiшаний пляшками,
є i барильце, е i кварта при ньому.
О л е н к а. Прийшли... Прийшли мої брати! Тепер менi не страшно.
Б i ж у - й - н е - н а б i ж у с я. Я ж казав, що прийдуть.
К р у т и в у с (озирається). Такого дива ще зроду я не бачив. На
борознi он який вiтер дме, а тут навiть лист не ворухнеться.
О л е н к а. Братики!
В с i. Сестричко!
О л е н к а. Коли б ви знали, що трапилось зi мною.
К р у т и в у с. Ми тебе на полi ждали...
В е р н и г о р а. Чому ти опинилась тут?
В е р н и д у б. Ти, певне, збилася з дороги?
Ї м - i - н е - н а ї м с я. А де ж снiданок наш? Я їсти хочу.
О л е н к а. Нема. (Крiзь сльози). Нема снiданку, вiдняли.
В с i. Хто?
О л е н к а. Ой братики! Тут злi, недобрi люди живуть.
П'ю - i - н е - н а п'ю с я (оглядає палац). Цiкаво знати, хто ж вони,
тi люди?
О л е н к а. Вони менi пальцi виламували.
Ї м - i - н е - н а ї м с я. Що?
К р у т и в у с. Покажи. Оленка. I тут болить... (Показує руки). I тут,
i тут...
В е р н и д у б. Провчити треба.
В е р н и г о р а. Таку малу зобидили. Цього простити не можна.
Ї м - i - н е - н а ї м с я. Я провчу... Я зараз... (Засукує рукава).
Роз-ме-та-аю!! На частки роз-деру!.. Веди, показуй, хто забрав
снiданок? Хто посмiв таке вчинити?
З'являються Змiєвi сестри.
1-а с е с т р а (смiливо й нахабно). Це вчинила я!
2-а с е с т р а. I я!
К р у т й в у с. А чиї ж ви є?
П' ю - i - н е - н а п' ю с я. Цiкаво знати, хто живе в цiм палацi
розкiшнiм?
1-а с е с т р а. Живе в нiм Змiй, а ми його сестри.
Ї м - i - н е - н а ї м с я (здивовано i водночас жахливо). Що-о? Тут
живе Змiй? (Ховається за спину Вернигори).
К р у т и в у с (до Їм-i-не-наїмся). Чого боїшся? Знеславлюєш себе i
весь наш рiд. Соромся, брате!
В е р н и г о р а. Ну, стань як слiд.
Ї м - i - н е - н а ї м с я. Я... Я стою... (Увесь тремтить i шукає
очима, куди б заховатись).
П' ю - i - н е - н а п' ю с я. Цiкаво менi знати, тут живе Змiй той
самий, що людей до себе в неволю заганяє?
1-а с е с т р а. Так. Той самий.
О л е н к а. Боюсь...
Ї м - i - н е - н а ї м с я. Я теж боюсь.
К р у т и в у с. А чим же ви довести можете, що все це правда?
1-а с е с т р а. Чим довести? (Припадає до каменя). Чую...
2-а с е с т р а. Що чуєш, сестро?
1-а с е с т р а. Чую, чую, стугонить земля.
Ї м - i - н е - н а ї м с я. Поки є час - втiкаймо. Я... я не хочу
зустрiчатися зi Змiєм... Вiн менi зовсiм не подобається.
В е р н и г о р а. Не думав я досi, що ти такий боягуз.
В е р н и д у б. Тремтиш... Чого тремтиш?
Ї м - i - н е - н а ї м с я. Я?.. Я... не трем-ч-чу... Я... я...
П' ю - i - н е - н а п' ю с я. А менi цiкаво на Змiя глянути, який вiн
є.
К р у т и в у с. Коли вже ми прийшли сюди, то глянемо.
2-а с е с т р а. Що чуєш, сестро?
1-а с е с т р а. Чую... чую... Стугонить земля. Повертається додому
Змiй.
Ї м - i - н е - н а ї м с я (тремтить ще дужче, потiм пiдбiгає до
Крутивуса). Ти старший брат... Ти чув? Уже повертається. Хiба не знаєш,
скiльки людей вiн загубив, скiльки загнав до себе в неволю? Чого ж стояти
нам? Втiкаймо краще. (До П'ю-i-не-нап'юся). Тут пити не дадуть. (До
Бiжу-й-не-набiжуся). Тут побiгати не дадуть. (До Оленки). На вулицю не
пустять гратися.
О л е н к а. Боюсь... Ходiмо звiдси. (Озирає братiв, а тi, ображенi
поведiнкою Їм-i-не-наїмся, суворо мовчать).
Ї м - i - н е - н а ї м с я. Не хочете? Тодi я сам! Я сам втiкатиму.
(Поривається бiгти, а йому дорогу заступає звiр. З жахом вiдступає назад).
К р у т и в у с (насмiшкувато). Що, не пускає?
Ї м - i - н е - н а ї м с я. Не... не... пускає... (Бiжить в iнший
бiк-те саме. Звертається потiм до сестри Змiя). Скажи, дiвчино, чи є тут
така стежка, якою б можна було вийти звiдцiль? Я тобi кiльце ковбаси
принесу або... шмат сала... або часнику ось дам.
1-а с е с т р а. Стежок нема. Вийти звiдси неможливо.
Ї м - i - н е - н а ї м с я (з жахом). То що ж робити? Що? (Сiдає,
плаче). Ой ма-мо!
В е р н и д у б (хапає його за шию). Гидко на тебе дивитися. Сiдай отут
i жди.
Ї м - i - н е - н а ї м с я. Що ти мене садовиш? Я не хочу сидiти... Не
хочу iз Змiєм зустрiчатись.
В е р н и г о р а (показує йому кулак). Сиди!.. Їм-i-не-наїмся
(злякано). Сиджу... (Сiдає).
2-а с е с т р а. Що чуєш, сестро?
1-а с е с т р а. Чую, чую - дужче стугонить земля.
Б i ж у - й - н е - н а б i ж у с я (теж приклав вухо до каменя). I я
чую.
О л е н к а (позираючи на братiв). Може, втечемо? Крутивус (заспокоює
її). Не бiйся, сестричко. Ми тебе зобидить не дамо нiкому.
Чути могутнiй посвист, тупiт копит. Падають з дерев окремi листочки.
2-а с е с т р а. Прибув наш брат.
За сценою чути голос Змiя: "Чую, чую-людським духом пахне". Входить
Змiй.
Ї м - i - н е - н а ї м с я. Пропав... Кiнець... Рятуйте! (Ховається
пiд грибком).
З м i й. Оленка тут? Ого, та не сама, з братами! (До Верни-гори). Як
тебе звати?
В е р н и г о р а. Вернигора. Можу гори розсувати. Змiй. Чув про тебе.
Та моя сила бiльша за твою. (До Вернидуба). А тебе як звати?
В е р н и д у б. Вернидуб. Можу дерева з корiнням вивертати.
З м i й. Чув i про тебе. Та моя сила бiльша за твою. (До Крутивуса). А
ти, мабуть, серед них найстарший? Твоє iм'я?
К р у т и в у с. Крутивус. Можу воду спинити, по сухому дну рiчки
переходити... I рiчки, й озера.
З м i й. Не повiрю, доки сам того дива не побачу. (До
П'ю-i-не-нап'юся). А ти хто?
П'ю - i - н е - н а п'ю с я. Я? (Хильнув з барильця i пiшов на Змiя,
той аж вiдсахнувся з переляку). Я? Хочеш знати, хто я? Я -
П'ю-i-не-нап'юся. (Наступає на Змiя, той вiдступає).
У-ду-ду, у-ду-ду,
Сидiв голуб на дубу,
Вигравав у трубу.
Труба точеная,
Позолоченая...
Змiй (невдоволено). Вiдстань! (Стежить за Бiжу-й-не-набiжуся, який весь
час бiгає навколо нього). А ти хто?
Б i ж у - й - н е - н а б i ж у с я. Я Бiжу-й-не-набiжуся.
К р у т и в у с (хапає його за руку). Сiдай!
Бiжу-й-не-набiжуся сiдає, але продовжує совати ногами.
З м i й (вмощується на грибок. Чує крик Їм-i-не-наїмся, витягає його за
штани). А це що тут за молодець?
Ї м - i - н е - н а ї м с я (злякано). Я... той... Я брат Оленчин...
Їм-i-не-наїмся... Ми в полi орали, а снiданку нема. Ми пiшли... прийшли...
шукали... Але я нiчого... Я той... Я зараз... Де тут стежка? (Поривається
йти).
З м i й. Ха-ха-ха! Стежку шукаєш? Хто потрапив у мої володiння, той
назад не повертається.
Ї м - i - н е - н а ї м с я. Я не хочу тут бути... Менi не
подобається... Ми всi не хочемо. I я, i вони... Що ж, ти нас силувати
будеш?
З м i й. Буду! (Пройшовся, оглянув усiх, питає). Чого прибули до мене?
В е р н и д у б. Закортiло, бач, на тебе подивитись, який ти є.
З м i й. Ну, дивiться. (Стає на камiнь, освiтлюється мiнливим свiтлом
прожекторiв).
Музика.
К р у т и в у с. Сестра наша Оленка забрела сюди. Хочемо її взяти з
собою.
З м i й. Оленку взяти? Ха-ха-ха! Оленки я не вiддам!
В е р н и г о р а. А ми тебе й питати не будемо.
З м i й. Ха-ха-ха! I сестра ваша лишиться тут, i ви всi звiдцiля не
вийдете.
В е р н и г о р а. Вийдемо!
Ї м - i - н е - н а ї м с я. Вийдемо.
В е р н и д у б. Iя кажу - вийдемо! Ну, Змiю, глянули на тебе, який ти
є, i досить. Нам часу нема. Нас робота в полi жде. То говори зразу: будемо
битись чи будемо миритись?
З м i й. Будемо битись!
В е р н и г о р а. Будемо битись.
В е р н и д у б. Ну, так будемо битись!
О л е н к а. Я боюсь, я боюсь... (Тулиться до Крутивуса).
З м i й. Хто першим на бiй зi мною стане?
В е р н и д у б. А хоч би й я!
Починають битися.
Б р а т и. Не пiддавайся, брате, не пiддавайся!
Змiй перемагає.
З м i й. Хто ще зi мною силою помiрятися хоче? Вернигора. А хоч би й я!
Починають битися. Змiй перемагає.
Вiн свистить. З'являються рiзнi птахи та звiрi.
З м i й. Посадовити всiх їх до темницi!
П'ю - i - н е - н а п'ю с я. Цiкаво, дуже цiкаво. (П'є з кухлика).
Ї м - i - н е - н а ї м с я. Я не хочу... Менi там зовсiм не
подобається... Я не люблю темниць... Пустiть додому.
В с i. Не маєш права! Ще будемо битись!
Змiй (до звiрiв та птахiв). Чому ви стоїте? Хiба не чули мого наказу?..
До темницi!
Звiрi й птахи починають бити крилами, гарчати по-звiрячому, сичати
по-гадю-чому. Заганяють в льох усiх. Оленку вихоплюють Змiївни.
О л е н к а. I я з ними... Нащо мене лишаєте одну?.. Братики!
(Кидається до них, але її пiймали Змiївни, не пускають). Мамо! Мамочко!..
Мамо! (Плаче).
З м i й (кричить). Я слiз не люблю.
Оленка затихає.
1-а с е с т р а. Пора вже тобi, брате, пообiдати. Є для тебе i варене i
печене.
Захвилювалося море.
2-а с е с т р а. Зашумiло море. По морському дну йде наш брат
Водяник-смертоносець.
Музика. З моря виходить В о д я н и к - с м е р т о н о с е ц ь.
В с i. Заждались тебе, брате.
В о д я н и к. Я бурi здiймав, розбивав кораблi, заманював рибалок у
вiдкрите море. Здрастуй, брате! Здрастуйте, сестри! (Помiтив Оленку). Яке
дiвчатко гарне.
2-а с е с т р а. Недобрий ти. Забуваєш, що в тебе є родичi на свiтi.
В о д я н и к (ще раз глянув на Оленку). А дiвча менi подобається. Як
тебе звати?
О л е н к а. Оленка. (Плаче).
З м i й. Хiба забула, що я слiз не люблю? Водяник. Я теж слiз не люблю!
1-а сестра бере чашу.
2-а сестра (взявши Оленку за руку). Не бiйся, дурненька, ми тебе в сад
поведемо, а в тiм саду що хочеш є - i вишнi, i сливи, i райськi яблука...
Ходiм!
О л е н к а (пручаючись). Боюсь... Боюсь!
Оленку виводять силомiць.
З м i й. Я почастую тебе сьогоднi напоєм незвичайним, бо ти в мене
гiсть дорогий.
В о д я н и к. Бач, не похвалився тобi, брате, новиною.
З м i й. Якою? Водяник. На днi морському серед водоростей знайшов я
лiки чародiйнi. Помажеш ними рану - i навiть мертвий оживе.
Музика.
З м i й. Ха-ха-ха! Оживлювати мертвих? Хiба не вистачає нам живих?
Вбiгає перелякана О л е н к а, ховається за зрубом криницi. Оточують її
Змiївни, нападають...
О л е н к а. Ой! (Застогнала).
З м i й. А що, сестрицi, упорались з дiвчам?
Музика продовжується. 1-а сестра передає чашу 2-й сестрi, а та -
Змiєвi, а вже Змiй пiдносить її братовi. Чаша зсередини освiтлена. Водяник
п'є Оленчину кров.
Завiса
КАРТИНА ДРУГА
Краєвид села.
Праворуч сiльська хата. Садок. Город. Вдалинi луки, лiс, рiчка. На
вулицi дiти, взявшись за руки, спiвають i пританцьовують. Злiва молода
берiзка. В колi танцюючих Котигорошко. Вiн же й заспiвує.
К о т и г о р о ш к о.
Схотiв добрий чоловiк
Весело зажити
Та й вирiшив курочку купити.
В с i.
А курочка по сiнечках -
Куд-ку-дак, куд-ку-дак!
К о т и г о р о ш к о.
Схотiв добрий чоловiк
Весело зажити
Та й вирiшив кiзоньку купити.
В с i.
А в кiзоньки довгi роги,
Ме-ме-ме, ме-ме-ме...
А в кiзоньки довгi роги,
Ме-ме-ме, ме-ме-ме!
К о т и г о р о ш к о.
Схотiв добрий чоловiк
Весело зажити
Та й вирiшив котика купити.
В с i.
А в котика гострi кiгтi,
Няв-няв-няв, няв-няв-няв!
А в котика гострi кiгтi,
Няв-няв-няв, няв-няв-няв!
К о т и г о р о ш к о. А тепер хочете побрехеньки послухати?
В с i. Хочемо!.. Хочемо!.. Котигорошко (сiдає).
Його оточують дiти.
Як був ще я хлопцем отакеньким, а батька ще й зовсiм на свiтi не було,
поїхали ми з дiдом на ярмарок i знаєте чим?
Д i в ч и н к а. Кiньми.
К о т и г о р о ш к о. Волами.
Д i д (недочуває). Чим, кажеш?
К о т и г о р о ш к о. Волами.
Д i д. Чим? Чим?
В с i (кричать разом). Волами!
Д i д. Ага... пiшки.
К о т и г о р о ш к о. А волики були невеликi. Можна отак їх... на
пригорщ узяти.
Смiх.
Ж i н к а (до матерi Котигорошка). Та й втiшний же син у тебе,
Катерино. Втiшний i розумний.
М а т и. Добрий син. Не жалiюсь. Рости б йому швидше.
К о т и г о р о ш к о (позирнув у бiк матерi). Не перебивайте, мамо, а
то побрехенька не вийде.
М а т и. Мовчу, мовчу.
К о т и г о р о ш к о. Так отож їдемо ми та й їдемо. Бачимо, ломаччя
валяється. Я зирк, а там шестеро яєць. Такi ж вони великi, що я їх ледве в
жменьку забрав. А в нас, як на те, свиня квоктала. Ось я й пiдсипав їх пiд
свиню, а вона вилупила менi аж шестеро...
Х л о п ч и к. Курчат.
Д i в ч и н к а. Каченят... Гусят...
Х л о п ч и к. Поросят.
К о т и г о р о ш к о. Аж шестеро... волiв!
Смiх.
Д i д. Каченят?
В с i (кричать разом). Волiв!
Д i д. Ага... кошенят. Котигорошко. А тодi ми з дiдом стали хазяйнувати
- землю орати та засiвати. А як уродила в нас яра пшениця, дiд i питає в
мене: "А де ж ми будемо, сину, скирти складати?"
Д i в ч и н к а. На полi.
Х л о п ч и к. У клунi, щоб пiд дощем не замокали. Котигорошко. Нi, на
печi. Там i скирти складати, там i молотити. А тут уже й батько мiй
пiдрiс.
З хати виходить батько з лопатою.
М а т и. Таке наговориш!
К о т и г о р о ш к о. Батько, правда, рибалка добрий.
Б а т ь к о. А що ти там, сину, з мене смiєшся?
К о т и г о р о ш к о. Отож, кажу, тато в мене добрий рибалка. Як
закине вудочку в добру рiчечку, так i тягне, коли не сома отакенного
(показує, який вiн великий), то краснопiрочку. (Показує, яка вона
маленька).
Ж i н к а. I таке ж вигадає.
Б а т ь к о (нiби суворо). Та я ж тобi i їсти не дам... Я ж тебе i в
хату не пущу! (Хоче пiймати Котигорошка, але його заступають собою дiти).
М а т и. Годi тобi, сину, жартувати. Iди батьковi допомагай криницю
копати.
К о т и г о р о ш к о. Добре, мамо. Тiльки ось потанцюємо - та й пiду.
Б а т ь к о. Погуляй, Котигорошку, погуляй. Я i сам упораюсь.
К о т и г о р о ш к о (до дiтей). Ану давайте "Подоляночку"
танцювати.
В с i. "Подоляночку"... "Подоляночку"... Котигорошко. А хто буде
Подоляночкою?
Д i в ч а т к а. Я! Я! Я!
К о т и г о р о ш к о. Ти будеш Подоляночкою.
Дiти починають танцювати навколо берiзки. Дiвчинi Подоляночцi одягають
на голову вiночок з квiтiв, i вона виконує все, про що спiвається в пiснi.
Д i т и (спiвають).
Десь тут була Подоляночка,
Десь тут була молодесенька,
Тут вона сiла, Тут вона впала,
До землi припала.
Дiвчина схиляється бiля деревця.
(Танцюючи, просять).
Ой устань, устань, Подоляночко,
Витри очi свої так, як скляночку,
Та вiзьмися в боки,
Та пiди у скоки,
Та пiди у скоки!
Дiвчинка включається у загальний танок.
Хлопчик (вбiгаючи). Тiкаймо! Тiкаймо! Змiй летить, Змiй!..
Дiти розбiгаються, розбiгаються й дорослi. Лишився стояти на своєму
мiсцi Котигорошко.
М а т и (гукає). Котигорошку, сину мiй, ховайся! Котигорошко. А чого ж
ховатися, мамо? Я подивлюся на нього, який вiн є.
Падають з дерева окремi листки.
М а т и (позираючи на небо). Хвалити бога, пролетiв. Ти-бо тепер у мене
єдиний, сину. (Втирає хусткою очi).
К о т и г о р о ш к о. Мамо, ви плачете?
М а т и. Та як же менi не плакати, коли стiльки горя я зазнала вiд
отого Змiя!
К о т и г о р о ш к о. А що ж вiн вам зробив?
М а т и. Ох, важко i згадувати. Була в тебе сестра Оленка i було
шестеро братiв.
К о т и г о р о ш к о. Мамо, а чого ж я їх не пам'ятаю? Пi сестрицi, нi
братiв.
М а т и. Тебе ще й на свiтi тодi не було.
К о т и г о р о ш к о. А де ж вона, моя сестричка Оленка? Де брати
рiднi?
М а т и. Змiй заманив Оленку до себе, заманив i братiв твоїх. Може, й
на свiтi їх уже нема. Нiхто менi звiстки не приносить, Котигорошку.
К о т и г о р о ш к о. Мамо, а чому ви звете мене так - Котигорошком?
Адже iм'я моє Iван, а всi кличуть Котигорошко та Котигорошко.
М а т и. Отож як трапилося в нас горе, що не стало нi Оленки, нi синiв
моїх, пiшла я до рiчки. Стою над водою, дивлюсь, виглядаю, чи не пливуть
вони човном, бо рiчка ця в море тече, а десь там, над морем синiм, живе
Змiй ненажерливий... Стою та гiрко плачу. Коли де не вiзьмись вiтер,
здiйняв хвилю на водi, вихрить курявою по дорогах, котить горошину.
Пiдняла я тую горошинку, принесла додому, посадила в себе на городi. Вирiс
з неї отакенний кущ - густий та рясний. А на тому кущi тiльки один
стручок, а в тому стручку тiльки одна горошина якась незвичайна, бо коли
вечiр настає, то вона вся так i засяє, мов лiсовий свiтлячок. Тобi тодi ще
й двох рокiв не було. Пiдiйшов ти до куща, зiрвав стручок, випала з нього
ота дивна горошина, а ти догнав її та з'їв. Вiд того й прозвали тебе...
К о т и г о р о ш к о. Котигорошком... Котигорошком. Мамо! (Надiя
раптом спалахнула в його оченятах). Мамо, а може, наша Оленка ще жива?
Може, брати мої у неволi томляться, на злого Змiя роблять?
М а т и (з виразним сумом). Хто ж до нього добереться? Хто його здужає?
Старi люди кажуть - тяжкий до нього шлях, тяжкий i небезпечний.
Вбiгають дiти.
Б а т ь к о. Агов, сину, а йди-но сюди, щось покажу тобi.
К о т и г о р о ш к о (пiдходить). Що покажете?
Б а т ь к о. Бачиш?
К о т и г о р о ш к о. Камiнь.
Б а т ь к о. Камiнь-то камiнь, та глянь, сину, який вiн великий! Це ж
нам тут криницi не викопать, коли його звiдси не забрати. Ось я людей
гукну, хай допоможуть.
К о т и г о р о ш к о. А може, не треба, тату? Може, самi впораємось?
М а т и. Ой нi. Де там його вам пiдiйняти.
Б а т ь к о (гукає). Агей, сусiди, а йдiть на хвилинку. Куме Павло!
Куме Грицько! Степане! Микито! Агей! Ходiть-но сюди!
Сходяться чоловiки, жiнки.
С у с i д и. Що тут у тебе?
Б а т ь к о. Та камiнь. Сам не виверну, може, гуртом якось.
Ану, берiться!
Пробують.
Ану, ще раз, дружнiше вiзьмемось!
Скидають свити, пробують знову.
С у с i д и. Бачу я, нам цього каменя не викинути. Тут треба пару
добрих волiв запрягти...
- Та й то чи витягнуть.
- Без волiв навiть з мiсця не зрушимо.
К о т и г о р о ш к о. А дайте, тату, я попробую.
Б а т ь к о. I не пробуй. Де це видано, щоб у твоїх лiтах...
Всi смiються, але смiх уривається, коли Котигорошко вивертає камiнь,
бере на руки.
М а т и (злякано кричить). Сину!.. Ой сину, що ти робиш? Покинь, бо
розчавить тебе. Сусiди. Покинь!
- Пiдiрвешся!
- Скалiчиш себе!
К о т и г о р о ш к о. I чого це ви так злякалися? Вiн не важкий для
мене. Ось я його вiднесу звiдси, та й хай собi котиться до рiчки.
Б а т ь к о (здивовано). Камiнь... Такий камiнь пiдiйняв.
Входить Капшивий дiд, обвiшаний торбами.
Д i д. А подайте милостиню старому, немiчному... Подайте. не минайте...
К о т и г о р о ш к о. Почекайте, дiду, ось камiнь вiднесу. (Несе,
кидає).
Чути, як загуркотiло.
С у с i д и. Радiй, мати, що такого сина маєш.
- Лицар зростає в тебе.
- Коли б менi отакого сина.
- Це наш захисник росте.
- Жили по сусiдству, а й досi не знали, що в хлопця така сила
богатирська.
М а т и. Люди добрi, я й сама не знала.
С у с i д к а. I звiдки вона в нього взялася?
М а т и. Мабуть, вiд отiєї дивної горошини, що вiн її з'їв маленьким.
Входить Котигорошко.
М а т и (обмацує його). Цiлий... не ушкоджений... Руки теж цiлi,
плечi... голова...
К о т и г о р о ш к о (до жебрака). Зараз, дiдусю, щось вам винесу.
Почекайте. (Побiг до хати).
Старого оточили люди.
С у с i д к а. Здалеку йдеш, жебраче?
Д i д. Ой, здалеку. Ходжу по землi, прислухаюся, до горя людського
придивляюся.
Б а т ь к о. I що ж ти, дiду, побачив, що почув?
Д i д. Коли б сльози зiбрати народнi - повноводної рiки не було б на
свiтi. Плачуть сироти, плачуть вдови, плачуть матерi. Проклинають Змiя,
ждуть богатиря. Та на свiтi ще немає такого молодця, який би мiг
помiрятися з ним своєю силою.
С у с i д к а. Не кажи, дiду. Росте такий богатир.
К о т и г о р о ш к о (вибiгав з окрайцем хлiба). Вiзьмiть, дiдусю!
Д i д. А де ж той богатир?
С у с i д к а. Та оцей хлопчина, що стоїть перед тобою.
Д i д (розглядає Котигорошка). Звати ж тебе як?
К о т и г о р о ш к о. Та iм'я моє просте - Iван, а прозивають
Котигорошком. Берiть же, дiду, окраєць.
Д i д. Спасибi, сину, за твоє добре серце, що бiдним людям "е
вiдмовляєш. Хай тобi сили прибавиться. Я по землях ходитиму, я людям
говоритиму: у такому-то селi, у таких-то батькiв росте син-богатир, який,
може, колись пiде воювати зi Змiєм.
К о т и г о р о ш к о. А пiду! Неодмiнно пiду!
Д i д. I здолаєш його?
К о т г о р о ш к о. Не знаю. Пролiтав оце вiн над селом. Листя з дерев
обсипалось. А який з себе Змiй - так i не довелось побачити.
Д i д. Вiн сильний. Його важко звоювати. (Пильно приглядається до
Котигорошка).
К о т и г о р о ш к о. А що це ви так дивитесь на мене?
Д i д. Запам'ятати хочу, який ти є молодець. Та ще хочу тебе
попередити: тяжкий до Змiя шлях, небезпечний. Не раджу тобi, хлопче, з
дому вирушати, бо не дiйдеш ти до синього моря.
К о т и г о р о ш к о. Дiйду! По сонцю та по зорях потрiбнi шляхи
шукатиму, а дiйду!
Д i д (кричить). Нi! Ти свiту сонця бiльше не побачиш! (Зводить руки до
неба).
Враз настає тьма, вiтер. У тьмi чується зляканий голос матерi:
"Людоньки! Це не старець, це - Змiй! Рятуйте!" Кидається, щоб захистити
сина, але дужий вiтер звалює її, як i iнших, на землю. Блискавка, грiм.
Зникає тьма. Всi люди, поваленi вiтром, лежать. Тiльки один Котигорошко
стоїть, закривши очi лiктем. Пiдбiгає до нього мати.
М а т и (з жахом). Слiпий...
К о т и г о р о ш к о. Нi, мамо, я... бачу! (Одводить лiкоть вiд очей).
Авжеж, бачу... тiльки очi дуже болять.
М а т и (обнiмає його, цiлує). Синочку мiй!
С у с i д к а (придивляється до своєї дитини, скрикує). Убив!.. Люди...
Змiй дитя моє вбив... (Виходить).
В с i. Дитя убив...
Хтось б'є в залiзну рейку. Вбiгає хлопець.
Х л о п е ц ь. Чи чули, люди, що Змiй наробив?
В с i. Що? Не чули... Кажи!
Х л о п е ц ь. Хати поспалював, людей повбивав на тому кiнцi села.
Б а т ь к о. Гляньте, он знову горять.
В с i. Теж Змiй пiдпалив.
- Життя нам вiд нього нема.
- Спокою не знаємо...
- Доки терпiти будем?
Б а т ь к о. А що робити? Що? Хто може силою своєю з ним помiрятись?
Хто?
К о т и г о р о ш к о. Я помiряюсь... Я пiду!..
М а т и. Куди, сину? Куди ти зiбрався йти?
К о т и г о р о ш к о. До синього моря, мамо, де Змiй живе. Хочу битися
з ним смертним боєм!
Б а т ь к о. Котигорошку, сину мiй! (Обнiмає його). Важко менi
розлучатися з тобою. Та я знаю: святе дiло - за волю народну битися. Я
згоден... Iди! (Цiлує його в лоб).
М а т и. Котигорошку... Синочку мiй... Єдиний ти у мене, сину,
єдиний...
С у с i д и. Виряджай, мати, сина-лицаря в дорогу.
- Тiльки йому пiд силу зi Змiєм воювати.
- За народну правду горою статнi
Пiшла мати до хати.
К о т и г о р о ш к о. Прощайте, тату!
Б а т ь к о. Прощай, сину. Дивися ж там... Будь обережним, бо Змiй
хитрий i пiдступний. Ну, а коли вже з ним доведеться битися, не вiдступай.
Будь смiливим у бою.
К о т и г о р о ш к о. Буду!
М а т и (виносить з хати i одягає на сина киптарик, торбу, брилик. Не
стримавшись, жадiбно обнiмає його, цiлує). Ой сину! Та я ж тебе
виглядатиму i зраночку, i ввечерi... Я ночей недосипатиму... все буду
думати, все ждатиму...
К о т и г о р о ш к о. Не плачте, мамо, я повернусь!
Б а т ь к о (схвильовано). Не плач, стара, вiн повернеться...
М а т и. Як же менi не плакати? Як же менi не тужити? Один вiн у мене
на свiтi...
К о т и г о р о ш к о. Прощайте, друзi мої! Прощайте!
Д i т и. Прощай, Котигорошку!
- Бажаємо тобi здолати Змiя!
- Повертайся до нас.
- Не забувай нас.
- Ми будемо тебе ждати.
К о т и г о р о ш к о (до сусiдiв). Прощайте!
С у с i д и. Повертайся жив-здоров!
- На тебе всi надiї.
- Ждемо тебе з добрими вiстями.
К о т и г о р о ш к о (скинув брилик, помахав ним у повiтрi). Я
повернуся, мамо, повернусь! (До всiх). Прощайте! (Вклоняється). Я все
зроблю, щоб принести вам добрi вiстi. (Пiшов).
В с i. Щасти ж тобi, хлопче...
- Повертайся живим.
- Хай тобi сили прибавиться...
М а т и. Ой, чує моє серце, пропаде... Зажди... Сину... (Поривається
бiгти, але її стримує чоловiк).
Б а т ь к о. Хай iде наш син! Не зупиняй його. Хай щаслива йому дорога
стелиться! Вiн сестру та братiв визволятиме. Вiн волю народовi
здобуватиме. Не зупиняй його! Хай iде! (Махає йому привiтно вслiд рукою).
Музика.
Завiса
ДIЯ ДРУГА
КАРТИНА ТРЕТЯ
Декорацiя першої картини. Бiля криницi вирiс кущ калини. Спiвають
пташки. Кує зозуля. На ганку сидять сестри.
1-а с е с т р а. Що сталося з нашим братом Змiєм? Прилетiв, мов хмара.
Не їсть, не п'є.
2-а с е с т р а. Питаюся в нього: "Брате,-кажу,-Змiю, хто мiг тебе
стривожити? Кого ти боїшся?" А вiн як гляне на мене, як тупне ногою, як
мотне головою, як закричить, як заверещить: "Я нiкого не боюсь! Я нiчого
не боюсь! Я того Котигорошка зi свiту зведу!"
1-а с е с т р а. А хто ж вiн - Котигорошко?
2-а с е с т р а. Не знаю, тiльки бачу, брат наш Змiй його боїться.
1-а с е с т р а. Буде Змiєвi погано-буде погано й нам. Розпитаймось,
порадьмось, як нам Котигорошка зi свiту звести.
2-а с е с т р а. Здається, брат iде!
З'являється Змiй.
З м i й. Сестри мої, вам буде робота.
1-а с е с т р а. Слухаємо тебе, брате!
2-а с е с т р а. Все, що накажеш, зробимо.
З м i й. Затруїти криницi й озера! А тут поставити столи з їжею,
питвом, ласощами - i теж все затруїти!
1-а с е с т р а. Брате, скажи, кого ти стережешся так?
З м i й. Котигорошка. Я бачив його. Я силу його знаю. Але мучить мене
думка: чи заслiпив я його, чи лишився вiн зрячим? Коли зрячим лишився, то
вiн прийде сюди... Неминуче мусить прийти! Я вiдчуваю це... Я знаю...
1-а с е с т р а. У нього є батько, мати?
2-а с е с т р а. Є сестри, брати?
З м i й. його сестрою була Оленка. Його брати - тi шестеро, що ми їх
укинули колись в оцю темницю. Нам треба обдурити Котигорошка й знищити
його.
2-а с е с т р а. Все зробимо, що ти звелиш, бо знаємо: буде тобi погано
- буде погано й нам. Хiба не так?
З м i й. Так, сестри, так. Спасибi! Одразу ж берiться до роботи, а я
пiду до моря та подумаю. (Виходить).
Сестри виносять з палацу стiл, ласощi.
1-а с е с т р а. Де ж ми поставимо: чи тут, чи там?
2-а с е с т р а. Поставимо ось тут, бiля криницi, щоб на виду було.
Ставлять. 1-а сестра приносить вiдро.
Давай сюди. (Вмочує у вiдро кропило, бризкає ним на стiл). Страшна
отрута. Чи вiзьме оце яблуко, чи пирiжок, чи скибку кавуна... аби хоч раз
вкусив, то вже вiн буде наш.
1-а сестра (милується калиною). I що б це воно значило? На тiм мiсцi,
де пролилась Оленчина кров, бач, яка рясна та пишна виросла калина. Чи не
зазнаємо ми вiд неї лиха? Може, зрубати її?
2-а с е с т р а. Яке ж то лихо може бути вiд деревини? Нехай собi
росте, а ми ходiм тепер затруїмо озера й криницi.
Виходять. За сценою чути голос бабусi: "Голубчику, батечку, пожалiй".
Входить Змiїв слуга, тягне стару за руку. У старої в'язочка хмизу.
С л у г а. Не пручайся. Все одно не вирватись тобi вiд мене. Всiх
наказано карати, хто хоч гiллячку а чи хоч дубчик вкраде з лiсу Змiєвого.
Буде тобi, бабо, смерть!
Б а б у с я. Я ж не крала. Я пiдiбрала те, що з дерева впало.
Голубчику, батечку, вiдпусти...
Слуга. Не вiдпущу!
З протилежного боку входить Котигорошко.
К о т и г о р о ш к о. Гей, чоловiче, куди бабусю тягнеш?
С л у г а. А ти хто такий? Звiдкiля ти взявся?
К о т и г о р о ш к о. Звiдкiля б не взявся, а стареньку вiдпусти!
С л у г а. Вiдпустити? (Смiється). Оцю бабу вiдпустити? Та їй зараз
буде смерть!
К о т и г о р о ш к о. Вiдпусти її!
Б а б у с я. Вiдпусти мене.
С л у г а. Я тобi вiдпущу зараз. (Пiдняв палицю з гадючою головою.
Засвiтились гадючi очi вогнями).
К о т и г о р о ш к о (пiдбiг, схопив руку, здавив. Палиця випадає. Б'є
його).
Слуга втiкає.
Iдiть, бабусю, тепер уже вiн вас не зачепить.
Б а б у с я. Сину, ти врятував менi життя. Не знаю, звiдки ти прийшов,
хто ти є i як тебе звати, але бачу: в тебе добре серце. Вiзьми оцей
перстень. У старих руках вiн уже не дiє, а дiє тiльки в молодих. Хто
серцем чистий, хто смiливий, чесний та вiдважний, тому завжди вiн у
пригодi стане, бо це перстень не простий, а чарiвний. Бери його собi. Ти
молодий, тобi жити, а я вже скоро помру.
К о т и г о р о ш к о (розглядає перстень). Що ж я з ним, бабусю,
робитиму?
Б а б у с я. Коли тобi буде сутужно, коли сам чогось зробити не
зможеш,- забажай. Перекинь тодi його з лiвої руки на праву, то й побачиш,
що воно буде. (Озирається). А ще хочу я тебе попередити - втiкай швидше
звiдцiля.
К о т и г о р о ш к о. Чому?
Б а б у с я. Тому, що ти потрапив до Змiя. Пiду i я. (Виходить тiєю
стежкою, якою вводив її Змiїв слуга).
Звiр заступає дорогу бабусi. Котигорошко знищує його.
Такого звiра одним ударом убив. Бачу, є в тобi сила, але стережись
хитрощiв Змiя. Стережись. (Виходить).
К о т и г о р о ш к о (оглядає дiм). Добряча хата. А море! Яке ж воно
широке та гарне. (Сiдає на камiнь, розв'язує вузлик). Нi скориночки вже не
лишилося. А їсти ж хочеться. Хiба пошукати? У Змiя, напевне, щось
знайдеться. (Помiчає бiля калини столик). Ого, скiльки тут ласощiв. Що ж
його взяти? (Взяв пирiг, поклав). Нi, краще яблуко. Бач, яке воно красиве
i, мабуть, смачне-смачне. (Роздумує), їсти чи не їсти? їстиму!
Почувся Оленчин голос: "Не їж тут i не пий нiчого".
Хто це промовляє? (Зазирає пiд кущ). Нiкого. Може, менi вчулося таке?
(Бере пирiг). Смажений! Їсти чи не їсти? Їстиму!
Знову почувся Оленчин голос: "Не їж i не пий нiчого". Входять Змiєвi
сестри. Котигорошко їх не помiчає, бо знов оглядає кущ калини.
2-а с е с т р а. Може, це вiн?
1-а с е с т р а. Може, й вiн.
2-а с е с т р а. Бiжи розшукай Змiя, а я тут з ним погомоню.
1-а сестра зникає, 2-у сестру помiчає Котигорошко.
Здоров був, хлопче!
К о т и г о р о ш к о. Здорова була, дiвчино! А чи правда, що тут живе
Змiй?
2-а с е с т р а. Правда. А хто ж ти такий i чого сюди прийшов?
К о т и г о р о ш к о. Хто я такий? Так собi, хлопець, Котигорошком
прозиваюсь...
2-а сестра аж похитнулась.
2-а с е с т р а. Котигорошко? I це правда?
К о т и г о р о ш к о. Авжеж, не брехня.
2-а с е с т р а. I ти не боїшся Змiя? Вiн же тебе з'їсть.
К о т и г о р о ш к о. А може, i не з'їсть. А ти хто така?
2-а с е с т р а. Я була одна дочка у батька й матерi, та мене Змiй
украв, а шестеро братiв пiшли визволяти.
К о т и г о р о ш к о. Де ж вони?
2-а с е с т р а. Закинув їх Змiй до темницi, там вони й на попiл
потрухли.
К о т и г о р о ш к о. Як же тебе, дiвчино, звати?
2-а с е с т р а. Оленкою.
К о т и г о р о ш к о (кидається до неї). Ти? Оленка? Сестрице моя
рiдна! Я ж тебе прийшов визволяти!
2-а с е с т р а. Де тобi визволити! Шестеро не визволили мене, а то щоб
ти сам!.. (Оглядає його). Я була у батька та матерi найменша.
К о т и г о р о ш к о. А тепер я меншенький. Я все тобi розкажу. А
зараз дай менi, сестрице, чогось гаряченького, бо дуже зголоднiв.
2-а с е с т р а. А чому ж ти ласощiв не береш? Котигорошко. Я до них не
звик. Менi борщу або кашi. 2-а с е с т р а. Добре. Зараз винесу.
(Вибiгла).
Гойдається бiля криницi калинове гiлля, промовляє Оленчин голос: "Не
сестра вона тобi, не рiдна. Ти не пий тут i не їж нiчого. Ти вирiж iз мене
сопiлку та заграй - всю правдоньку будеш знати".
К о т и г о р о ш к о. Зроду не чув, щоб калина людським голосом
промовляла.
Той же голос: "Я не калиною зростала, я була колись дочкою у батька та
матерi".
Входить 2-а сестра з мискою, ложкою та окрайцем хлiба.
2-а с е с т р а. Їж, братику, та швидше, бо скоро сюди Змiй прилетить.
К о т и г о р о ш к о. А дай менi, сестрице, ножа.
2-а с е с т р а. Нащо вiн тобi? Ти ж просив їсти? Котигорошко. Я потiм
їстиму. Дай ножа!
2-а с е с т р а. Не розумiю, нащо тобi нiж? (Дає ножа). Котигорошко.
Сопiлку вирiжу. (Вирiзує).
2-а с е с т р а. I для чого тобi, братику, тая сопiлка? (Стежить, як
вiн майструє).
К о т и г о р о ш к о. Гратиму зараз. (Взяв до рота, сопiлка заспiвала.
Пiд час спiву калина освiтлюється сильнiше).
Ой помалу-малу, мiй братику, грай,
Та не врази мого серденька вкрай,
Мене, молодую, iз свiту згубили,
У моє серденько гострий нiж встромили.
Щоб б це воно значило, що калинова сопiлка так промовляє?
2-а с е с т р а. Не вiр! Неправду та сопiлка промовляє.
К о т и г о р о ш к о. Ану, ти заграй.
2-а с е с т р а. Не хочу й до рук її брати.
К о т и г о р о ш к о. Грай! (Наказує). Грай!
2-а с е с т р а. Коли ти вже хочеш та просиш... (Взяла до рук сопiлку i
тiльки притулила її до губiв, як сопiлка заспiвала).
Ой помалу-малу, душогубко, грай
Та не врази мого серденька вкрай.
(Кидає сопiлку). Неправду вона вимовляє, неправду... Я не душогубка, я
твоя сестра Оленка...
К о т и г о р о ш к о (грiзно). Грай.
2-а с е с т р а. Не хочу й до рук її брати... Не хочу!
К о т и г о р о ш к о (грiзно). Грай.
2-а с е с т р а. Ну, добре. (Притулила сопiлку до губiв. Освiтилась
калина яскравiше).
Ой помалу-малу, душогубко, грай,
Та не врази мого серденька вкрай.
Мене, молодую, ти з свiту згубила,
У моє серденько гострий нiж встромила.
К о т и г о р о ш к о. Так це ти мою сестру Оленку iз свiту звела?
2-а сестра (падає навколiшки). Не вбивай... Пожалiй... Я всю правду
тобi розкажу!
К о т и г о р о ш к о. Веди, показуй, де Оленчина могила.
2-а с е с т р а. Немає могили, її тiло спалили, i попiл той вiтер
розвiяв.
К о т и г о р о ш к о. Не вiрю тобi, Змiївно, не вiрю. Ось менi сопiлка
правду скаже. Скажи, сопiлонько, де менi сестрицю Оленку шукати?
Заспiвала сопiлка.
Ой помалу-малу, мiй братику, грай,
Вiд Водяника мене виручай.
Я у Смертоносця в царствi злiм томлюся,
Я за матiнкою рiдною журюся.
Хто це такий Водяник? Якою дорогою йти до нього? Як менi визволити
Оленку?
2-а с е с т р а. Водяник-смертоносець-Змiїв брат. Анi дорiг, анi стежок
до нього нема. Чи попливеш на човнi, чи на кораблi - вiн здiйме бурю,
розiб'є твiй корабель. До його царства водяного добратися не можна.
К о т и г о р о ш к о. Нi, Змiївно, доберусь я i до
Водяника-смертоносця! А зараз говори, де мої брати томляться?
2-а с е с т р а. Брати? їх давно вже на свiтi нема. Пропали вони в цiй
темницi.
К о т и г о р о ш к о. Де ключi? Я сам хочу глянути.
2-а с е с т р а (з надiєю). Ключi? Вони там... У палацi... Я тобi Їх
зараз винесу.
К о т и г о р о ш к о. Добре. Я почекаю.
2-а сестра зникає.
(Позирає на дверi). Втекла. (Пiдходить до темницi, гукає). Агей, брати
мої, озовiться! (Слухає). Я ваш рiдний брат, Котигорошко. Я прийшов вас з
неволi визволяти. Чи ви ще живi, озовiться!
Чути голос: "Живi. Дверi вiдмикай, нас на волю випускай".
Чую, живi мої брати, живi. Набрехала менi Змiївна. Що ж робити? (Пробує
замки). Мiцнi. Без ключiв їх не вiдкриєш. Коваля б сюди гукнути, але де
його розшукати? Ага! (Виймав
перстень). Спробую бабусин подарунок. (Перекинув з лiвої руки на
праву). Хочу я, щоб зараз же менi тут був коваль з ключами,
Входить коваль з в'язкою ключiв.
К о в а л ь. А хто тут викликав мене у царство Змiєве?
К о т и г о р о ш к о (здивовано i радiсно). З'явився... Чи не диво?
(До коваля). Та це я вас викликав. Здрастуйте!
К о в а л ь. Здрастуйте! А хто ж ти будеш, хлопче? Чого прийшов у
володiння Змiя i що тобi потрiбно вiд коваля Максима?
К о т и г о р о ш к о. Я Котигорошко. Братiв моїх i сестру Оленку
полонив Змiй. Я прийшов їх з неволi визволяти.
К о в а л ь. Хлопчику мiй, я бачу, ти смiливий. Чоло в тебе мудре i
погляд ясний. Говори, якої допомоги ждеш вiд мене?
К о т и г о р о ш к о. Дядьку Максиме, он там, у пiдземеллi, мучаться
брати мої рiднi. Чи зумiєте замки цi вiдiмкнути?
К о в а л ь. Це дiло добре. Попробую! (Починає поратись бiля замкiв,
вiдмикає їх, гукає). Агов, люди добрi! Тут прийшов ваш рiдний брат
Котигорошко з неволi вас визволяти.
К о т и г о р о ш к о. Дядьку Максиме, iдiть вiдiмкнiть усi темницi й
випустiть невiльникiв на волю!
К о в а л ь. Я виконаю твiй наказ. (Виходить).
К о т и г о р о ш к о (кладе сопiлку собi до торбини). Може, вона менi
ще колись пригодиться.
Жмурячись вiд денного свiтла, з темницi виходять брати.
К р у т и в у с. Де визволитель наш? Нiчого я не бачу... так. рiже менi
сонце очi.
К о т и г о р о ш к о. Ось де я, перед тобою, брате. Крутивус (обiймає
його, цiлує).
Всi оточують Котигорошка.
Герой ти наш! Орел! Та як нам дякувать тобi за оцю волю?
В е р н и д у б. Дай гляну я на тебе, який ти є.
В е р н и г о р а. Це честь - такого брата мати.
П'ю - i - н е - н а п' ю с я. Цiкаво, як розшукав ти нас?
Б i ж у - i - н е - н а б i ж у с я. Я такий радий... такий радий...
Хоч розiмнуся трошки. (Починає бiгати по сценi).
Ї м - i - н е - н а ї м с я. Та дайте ж i менi мого братика обiйняти.
(Обiймає). А їсти нам принiс?
В е р н и г о р а. Скажи, як наша мати?
В е р н и д у б. Батько як? Живi, здоровi?
П' ю - i - н е - н а п' ю с я. Цiкаво, чи ждуть нас, чи, може, й ждати
перестали?
К р у т и в у с. Затуркали хлопця, не знати кому й вiдповiдати.
К о т и г о р о ш к о. Я теж... Я такий радий, що оце вас розшукав. А
мати й тато живi. Ждуть не дiждуться... Це ж вiд матерi я дiзнався, що ви
у неволi в Змiя, i пiшов вас визволяти.
К р у т и в у с. Життя нам врятував. Всi. Волю повернув нам, волю!
Ї м - i - н е - н а ї м с я. Дивiться, дивiться, скiльки їжi.
(Кидається до столу).
К о т и г о р о ш к о. Не їж... Там все затруєне.
Ї м - i - н е - н а ї м с я. Таке добро, такий харч зiпсували.
Входить коваль.
К о в а л ь. Я виконав наказ. Невiльники на волi! Погляньте, скiльки
їх. Iдуть i йдуть.
Чути голоси: "Слава Котигорошку! Слава богатиревi! Слава!"
К р у т и в у с. А це ж хто? Що за чоловiк?
К о т и г о р о ш к о. Дядько Максим.
К о в а л ь. Вiн замки вiдiмкнув.
Брати оточують коваля.
В с i. Спасибi вам, Максиме. Спасибi.
- Виручив нас.
- Не забудемо.
К р у т и в у с. Та ще ми не всi. Немає серед нас Оленки, сестрицi
нашої. Невже її знищив Змiй?
К о т и г о р о ш к о (виймає сопiлку). Ну, кому з вас дати: тобi чи
тобi? (Дає Вернигорi). Скажи, сопiлонько, де сестрицю Оленку шукати?
В е р н и г о р а (недовiрливо). I скаже? (Взяв до губiв).
В с i. Невже скаже?
Чути спiв сопiлки.
Ой помалу-малу, мiй братику, грай,
Вiд Водяника мене виручай.
Я у Смертоносця в царствi злiм томлюся,
Я за матiнкою рiдною журюся.
В с i. Жива.
В е р н и г о р а. На морському днi. Чули?
Б i ж у - й - н е - н а б i ж у с я. Як же туди добратися?
К р у т и в у с. Подумаємо.
Ї м - i - н е - н а ї м с я. Я так гадаю: втiкати нам треба мерщiй,
поки ще Змiй не повернувся.
К о т и г о р о ш к о. Нi, не втiкати нам треба вiд Змiя, а зустрiтися
з ним та розпитатися... По-доброму не говоритиме - силою примусимо! Хай
покаже нам шлях до сестрицi Оленки.
В е р н и г о р а. Твоя правда, брате.
В е р н и д у б. Не залишимо сестри, не повернемось додому, пеки її не
розшукаємо.
Б i ж у - й - н е - н а б i ж у с я. Шукатимемо сестру.
В с i. Шукатимемо сестру!
Ї м - i - н е - н а ї м с я (припадає вухом до каменя). Чую...
(Злякано). Я чую, земля гуде. Це Змiй летить. Ховаймося! (Метушиться. куди
б сховатися).
К о т и г о р о ш к о. Оце такий ти, брате? Оце так ти боїшся Змiя?
Нехай прилiтає, будемо з ним битися.
К р у т и в у с. Твоя правда, брате.
Пролiтає Змiй.
К о в а л ь. Бачу його в небi.
В е р н и д у б. Iя вже бачу.
К о в а л ь. Дозволь менi, Котигорошку, лишитися з тобою. Я, може, ще
тобi в пригодi стану.
К о т и г о р о ш к о. Та я i так не знаю, як уже дякувати вам.
К о в а л ь. Не треба менi подяки. Вiднинi я твiй слуга на всяке добре
дiло.
К о т и г о р о ш к о. Нi, не слугою менi будьте, а другом вiрним.
К о в а л ь. Гаразд, я буду i тобi, й твоїм братам вiрним другом.
Всi брати дякують йому за це.
Ї м - i - н е - н а ї м с я. Шумить... Ви чуєте?
В е р н и г о р а. Он вiн сiдає на узбережжi.
В е р н и д ...
