Сюжет поеми Шота Руставели Витязь у тигровiй шкiрi
Нiколи в Аравiï правил славний цар Ростеван, i була в ньогоєдина дочка — прекрасна Тинатин. Передчуваючи близьку
старiсть, повелiв Ростеван ще при життi своєï звести дочка на
престол, про що й повiдомив вiзирам. Тi прихильно прийняли рiшення
мудрого владики, адже Хоч царем дiвиця буде — i ïï
створив творець. <…> Левеня левеням залишається, будь
те самка иль самець. У день сходження Тинатин на престол Ростеван i його
вiрний спаспет (воєначальник) i вихованець Автандил, давно жагуче
закоханий у Тинатин, зговорилися ранком наступного дня влаштувати
полювання й посостязаться в мистецтвi стрiлянини з лука
Виïхавши на змагання (у якому, на радiсть Ростевану, переможцем
виявився його вихованець), цар помiтив удалечинi самотню фiгуру
вершника, одягненого в тигрову шкiру, i послав за ним гiнця. Але
посланець вернувся до Ростевану нi iз чим, витязь не вiдгукнувся на
заклик славного царя. Розгнiваний Ростеван велить дванадцяти воïнам
взяти незнайомця в повний, але, углядiвши загiн, лицар, немов
опам'ятавшись, змахнув сльози з око й розметав вознамерившихся було
зачарувати його воïнiв батогом. Така ж доля осягла й наступний
загiн, посланий у погоню. Потiм за таємничим незнайомцем поскакав
сам Ростеван з вiрним Автандилом, але, помiтивши наближення государя,
чужоземець хльоснув коня й як бiс зник у просторi настiльки ж раптово,
як i з'явився
Ростеван усамiтнився у своïх покоях, не бажаючи бачити нiкого, крiм
улюбленоï дочки. Тинатин радить батьковi послати надiйних людей
шукати витязя по мирi й дiзнатися, чилюдина вiн або диявол. Полетiли
гiнцi в чотири кiнцi свiту, виходили полземли, але того, хто знав
страждальця, так i не зустрiли
Тинатин на радiсть Автандилу призиває його у своï чертоги й
велить в iм'я його любовi до неï три роки шукати по всiй землi
таємничого незнайомця, i, якщо вiн виконає ïï
наказ, вона стане його дружиною. Вiдправляючись на пошуки витязя в
тигровiй шкiрi, Автандил у листi шанобливо прощається з Ростеваном
i залишає замiсть себе охороняти вiд ворогiв царство свого друга й
наближеного Шермадина.
И от Всю Аравiю проïхавши за чотири переходи, По особi землi
скитаясь, безпритульний i вбогий, / Вiдвiдав вiн за три роки кожний
малий куточок. Так i не зумiвши знайти слiд загадкового витязя,
здичавiвши в серцевому борошнi, вирiшив було Автандил повернути назад
свого коня, як побачив раптом шiстьох стомлених i поранених подорожан,
якi повiдали йому про те, що зустрiли на полюваннi витязя, зануреного в
роздуми й одягненого в тигрову шкiру. Витязь той зробив ïм гiдний
опiр i умчався гордовитий, як свiтило зi свiтил.
Два днi й двi ночi переслiдував Автандил витязя, поки, нарештi, той не
переïхав гiрську рiчку, а Автандил, пiднявшись на дерево й
укрившись у його кронi, не став свiдком тому, як назустрiч лицаревi
вийшла з хащi лiсу дiвчина (кликали ïï Асмат), i, обiйнявшись,
вони довго ридали над струмком, горюючи про те, що так i не вдалося
ïм досi знайти якусь прекрасну дiву. Ранком ця сцена повторилася,
i, распростившись iз Асмат, витязь продовжив свiй скорботний шлях
Автандил, заговоривши з Асмат, намагається вивiдати в неï
таємницю настiльки дивного поводження лицаря. Довго не
вирiшується вона подiлитися з Автандилом своею сумом, нарештi
розповiдає, що загадкового лицаря кличуть Тариэл, що вона —
його рабиня. У цей час лунає стукiт копит — це
вертається Тариэл. Автандил укривається в печерi, а Асмат
розповiдає Тариэлу про нежданому дст, i Тариэл i Автандил, два
миджнура (тобто закоханi, тi, хто присвятив своє життя служiнню
коханiй), радiсно привiтають один одного й стають побратимами. Автандил
першим розповiдає свою iсторiю про любов до Тинатин, прекраснiй
власницi аравiйського престолу, i про те, що це по ïï волi три
роки скитался вiн у пустелi в пошуках Тариэла. У вiдповiдь Тариэл
розповiдає йому своя повiсть …Нiколи в Индостане було сiм
царiв, шiсть iз яких почитали своïм владикою Фарсадана —
щедрого й мудрого правителя. Батько Тариэла, славний Саридан, гроза
ворогiв, / Керував своєю долею, супостатiв поборовши. Але,
домiгшись почестей i слави, став нудитися самiтнiстю й теж по добрiй
волi вiддав своï володiння Фарсадану. Але шляхетний Фарсадан
вiдмовився вiд щедрого дарунка й залишив Саридана єдиновладним
правителем своєï долi, наблизив його до себе й почитав, як
брата. При царському ж дворi виховувався в млостi й шануваннi й сам
Тариэл. Тим часом у царськоï пари народилася красуня дочка —
Нестан- Дареджан. Коли Тариэлу було п'ятнадцять рокiв, Саридан помер, i
Фарсадан iз царицею передали йому сан батькiвський — полководця
всiєï краïни.
Красуня Нестан-Дареджан же тим часом пiдросла й зачарувала пекучоюпристрастю серце вiдважного Тариэла. Якось раз у розпал бенкету Нестан-
Дареджан надiслала до Тариэлу свою рабиню Асмат з посланням, що
говорило: Жалюгiдну непритомнiсть i слабiсть — ïх чи ти
кличеш любов'ю? / Не приятней чи миджнуру слава, куплена кров'ю? Нестан
пропонувала Тариэлу оголосити вiйну хатавам (необхiдно вiдзначити, що
дiя в поемi вiдбувається як у реальних, так i у вигаданих
краïнах), заслужити в зiткненнi кривавому пошана й славу — i
тодi вона вiддасть Тариэлу руку й серце
Тариэл виступає в похiд на хатавов i вертається до Фарсадану
з перемогою, розбивши полчища хатавского хана Рамаза. Ранком пiсля
повернення до героя, що терзає любовним борошном, приходить за
радою царствена пара, який невтямки були почуття, випробовуванi юнакiв
до ïхньоï дочки: кому вiддати в дружин єдину дочку й
спадкоємицю престолу? Виявилося, що шах ‘Хорезма ладить у
чоловiки Нестан-Дареджан свого сина, i Фарсадан iз царицею прихильно
сприймають його сватовство. Асмат є за Тариэлом, щоб перепровадити
його в чертоги Нестан-Дареджан. Та дорiкає Тариэла в неправдi,
говорить, що вона обманулась, назвавши себе його улюбленоï, адже
ïï проти волi вiддають за царевича чужого, а вiн лише
погоджується з рiшенням ïï батька. Але Тариэл
переконує Нестан-Дареджан, вiн упевнений, що йому одному
призначене стати ïï чоловiком i правителем Индостана. Нестан
велить Тариэлу вбити небажаного гостя, щоб ïхня краïна вовек
не дiсталася ворогу, i самому зiйти на престол
Виконавши наказ улюбленоï, герой звертається до Фарсадану:
Твiй престол тепер за мною залишається за статутом, фарсадан
розгнiваний, вiн упевнений у тiм, що це його сестра, чаклунка Давар,
надоумила закоханих на настiльки пiдступний учинок, i грозить
розправитися з нею. Давар напускає на царiвну з великою лайкою, i
в цей час у покоях виникають двi рабинi, по виду каджи (казковi
персонажi грузинського фольклору), вштовхують Нестан у ковчег i несуть
до моря. Давар у горi заколює себе мечем. У той же день Тариэл з
п'ятдесятьма воïнами вiдправляється на пошуки коханоï.
Але марне — нiде не вдалося йому вiдшукати навiть слiдiв
прекрасноï царiвни
Якось раз у своïх скитаниях зустрiв Тариэл вiдважного Нурадин-
Фридона, государя Мульгазанзара, що воює проти свого дядька, що
прагне розколоти краïну. Лицарi, уклавши сполучник серцевий, дають
один одному обiтниця вiчноï дружби. Тариэл допомагає Фридону
перемогти ворога й вiдновити в його царствi мир i спокiй. В однiй з
розмов Фридон повiдав Тариэлу про те, що один раз, прогулюючись берегом
моря, довелось йому побачити дивну туру, з якоï, коли та причалила
до берега, вийшла дiва незрiвнянноï краси. Тариэл звичайно ж
довiдався в нiй свою кохану, розповiв Фридону свою сумну повiсть, i
Фридон негайно вiдправив мореплавцiв по рiзних далеких краïнах з
наказом вiдшукати бранку. Але понапрасну мореплавцi виходили край землi,
/ Нiяких слiдiв царiвни цi люди не знайшли.
Тариэл, попрощавшись iз побратимом i одержавши вiд того в подарунок
вороного коня, знову вiдправився на пошуки, але, отчаявшись вiдшукати
кохану, знайшов притулок у вiдокремленiй печерi, у якоï й зустрiв
його, одягненого в тигрову шкiру, Автандил (Образ полум'яноï
тигрицi подiбний з девою моєï, / Тому менi шкiра тигра з
одягiв усього милею).
Автандил вирiшує повернутися до Тинатин, розповiсти ïй про
всiм, а потiм знову приєднатися до Тариэлу й допомогти йому
впоисках.
…З великою радiстю зустрiли Автандила при дворi мудрого Ростевана,
а Тинатин, немов райське алое над долиною Євфрату <…>
чекала на тронi, прикрашеному багато. Хоч i важка була Автандилу нова
розлука з улюбленою, хоч i противився Ростеван його вiд'ïзду, але
слово, дане друговi, гнало його ладь вiд рiдних, i Автандил у другий
раз, уже таємно, ïде з Аравiï, покаравши вiрному
Шермадину свято виконувати його обов'язку воєначальника.
Ïдучи, Автандил залишає Ростевану заповiт, своєрiдний
гiмн любовi й дружбi
Пiд'ïхавши до покинутiй ïм печерi, у якiй укривався Тариэл,
Автандил застає там одну лише Асмат — не витримавши
щиросердечних борошн, Тариэл один вiдправився на пошуки Нестан-Дареджан.
У другий раз наздогнавши друга, Автандил знаходить його в крайньому
ступенi отчаянья, iз працею вдалося йому повернути до життя пораненого в
сутичцi з левом i тигрицею Тариэла. Друзi вертаються в печеру, i
Автандил вирiшує вiдправитися в Мульгазанзар до Фридону, щоб
докладнiше розпитати його про те, при яких обставинах довелось йому
побачити солнцеликую Нестан
На сiмдесятий день прибув Автандил у володiння Фридона. Пiд охороною
двох дозорцiв до нас з'явилася та дiвиця, — повiдав йому з
почестями встретивший його Фридон. — Обоє минулого немов
сажа, тiльки дiва — яснолиця. / Взяв я меч, коня пришпорив, щоб зi
стражами поборотися, / Але невiдомий човен зникла в море, точно птах.
Знову рушає в шлях славний Автандил, багато зустрiчних за сто дiб
розпитав вiн по базарах, / Але про дiву не почув, лише витратив час
даром, покуда не зустрiв караван торговцiв з Багдада, проводирем якого
був поважний старець Вусам. Автандил допомiг Усаму здолати морських
розбiйникiв, що грабують ïхнiй караван, Вусам запропонував йому на
подяку всi своï товари, але Автандил попросило лише просте плаття й
можливiсть укритися вiд чужих поглядiв, прикинувшись старшиною
купецького каравану
Так, пiд видом простого купця, прибув Автандил у приморське чудове мiсто
Гуланшаро, у якому квiти пахнуть i не в'януть нiколи. Автандил розклав
пiд деревами свiй товар, i пiдiйшов до нього садiвник iменитого купця
Усена й повiдав про те, що хазяïн його нинi у вiд'ïздi, але
тут Фатьма-хатун при будинку, панi його чоловiка, / Весела вона,
люб'язна, любить гостя в годину дозвiлля. Прознавши про те, що в
ïхнє мiсто прибув iменитий торговець, до того ж немов мiсяць
семиденний, воно гарнiше платана, Фатьма негайно велiла перепровадити
торговця в палац. По лiтам лiтня, але гарна собою Фатьма закохалася в
Автандила. Полум'я мiцнiло, зростало, /
Виявлялася таємниця, як господарка не приховувала, i от, пiд час
одного з побачень, коли Автандил з Фатьмою цiлувалися за беседою
спiльноï, розгорнули дверi алькову й на порозi з'явився грiзний
воïн, що пообiцяв Фатьме за ïï розпусту велику кару. Всiх
дiтей своïх вiд страху загризеш ти, як вовчиця! — кинув вiн
ïй в особу й вийшов. В отчаянье залилася Фатьма слiзьми, гiрко
страчуючи себе, i вблагала Автандила вбити Чачнагира (так кликали
воïна) i зняти в нього з пальця подарований нею перстень. Виконав
Автандил прохання Фатьми, а та розповiла йому про свою зустрiч iз Нестан-
Дареджан.
Якось на святi в царицi Фатьма зайшла в альтанку, що була зведена на
скелi, i, вiдчинивши вiкно й подивившись на море, побачила, як до берега
пристала тура, з ïï в супроводi двох чорношкiрих вийшла
дiвчина, краса якоï затьмарювала сонце. Фатьма повелiла рабам
викупити в стражiв дiву, а якщо торг не вiдбудеться, умертвити ïх.
Так воно й трапилося. Фатьма вкрила солнцеокую Нестан у потайних покоях,
але дiвчина продовжувала денно й нощно лити сльози й нiчого про себе не
розповiдала. Нарештi Фатьма зважилася вiдкритися чоловiковi, що з
великою радiстю прийняв незнайомку, але Нестан залишалася як i ранiше
мовчазнаi й вуста своï, як троянди, над перлинами стисла. В один iз
днiв Усен вiдправився на бенкет до царя, якому був друг-приятель i,
бажаючи вiддати йому за його прихильнiсть, пообiцяв у невiстки дiву,
подiбну iз чинаром. Фатьма ж негайно посадила Нестан на швидконогого
коня й вiдiслала ладь. Оселилася в серце Фатьми сум про долю
прекрасноликой незнайомки. Якось раз, проходячи повз харчевню, Фатьма
почула оповiдання раба великого царя, володаря Каджети (краïни злих
парфумiв — каджей), про те, що пiсля кончини його хазяïна
правити краïною стала сестра пануючи Дулардухт, що вона велична, як
скеля i на пiклуваннi в неï залишилося два царевичi. Раб цей
виявився в загонi воïнiв, якi промишляли розбоєм. В одну з
ночей, скитаясь по степу, вони побачили вершника, особу якого у туманi,
точно блискавка, блискало. Визнавши в ньому дiву, воïни негайно
зачарували ïï — не прислухалася дiвиця нi до благань, нi
до угод <…> Тiльки сутiнно мовчала перед розбiйницьким
дозором, / И людей вона, як аспiд, обливала гнiвним поглядом. У той же
день Фатьма послала в Каджети двох рабiв з дорученням вiдшукати Нестан-
Дареджан. У три днi вiдвертали раби з звiсткою, що Нестан вже заручен з
царевич Каджети, що Дулардухт збира_ ïха за мор на похорон св сестр
i що чаклун i чарiвник вона бра з с, тому що шлях ïï
небезпечн, а ворог готов доД бi Але мiцнiсть каджей неприступна, вона
розташована на вершинi стрiмкоï скелi, i десять тисяч кращих
стражiв охороняють укрепленье.
Так вiдкрилося Автандилу мiсцеперебування Нестан. У ту нiч Фатьма на
ложi щастя повне вкусила, / Хоч, по правдi, неохотни були пещення
Автандила, томимого по Тинатин. Ранком Автандил повiдав Фатьме iсторiю
про те, як одягнений у шкiру тигра терпить горя изобилье, i попросив
послати до Нестан-Дареджан одного зi своïх чаклунiв. Незабаром
чаклун вiдвертав з наказом вiд Нестан не ходити Тариэлу в похiд на
Каджети, тому що вона умре двойною смертю, коли вмре вiн у день
сраженья.
Призвавши до себе рабiв Фридона й щедро обдаривши ïх, Автандил
велiв ïм ïхати до ïхнього володаря й просити зiбрати
вiйсько й виступити на Каджети, сам же перетнуло море на попутнiй галерi
й поспiшив з доброю звiсткою до Тариэлу. Не було межi щастю витязя i
його вiрноï Асмат.
Утрьох друзi у край Фридона степом рушили глухою i незабаром
благополучно прибуток до двору правителя Мульгазанзара. Порадившись,
Тариэл, Автандил i Фридон вирiшили негайно, до повернення Дулардухт,
виступити в похiд на мiцнiсть, що ланцюгом скель непрохiдних вiд ворогiв
обгороджена. Iз загоном у триста чоловiк день i нiч поспiшали витязi, не
даючи спати дружинi.
Бойовище побратими подiлили меж собою. / Кожний воïн у ïхньому
загонi вподiбнився героєвi. Вiдразу були переможенi захисники
грiзноï мiцностi. Тариэл же, змiтаючи все на своєму шляху,
кинувся до своєï улюбленого, i розiйтися була не в силах ця
пара яснолиця. / Рози губ, припавши друг до друга, не могли
роз'єднатися.
Нав'ючивши на три тисячi мулiв i верблюдiв багатий видобуток, витязi
разом iз прекрасною царiвною вiдправилися до Фатьме, щоб вiддячити
ïï. Все добуте в каджетском бою пiднесли вони в дарунок
правителевi Гуланшаро, що з великими почестями зустрiв гостей i також
обдарив ïхнiми багатими подарунками. Потiм героï вiдправилися
в царство Фридона, i тодi велике свято наступило в Мульгазанзаре.
<…> Вiсiм днiв, граючи весiлля, веселилася вся краïна.
<…> Били бубни й кимвали, арфи спiвали дотемна. На бенкетi
Тариэл викликався ïхати разом з Автандилом в Аравiю й бути його
сватом: Де словами, де мечами все влаштуємо ми справи там. / Не
женив тебе на дiвi, не хочу я бути одруженим! Нi меч, нi красноречье не
допоможуть у тiм краï, / Де послав менi Бог царицю солнцеликую мою!
— вiдповiдав Автандил i нагадав Тариэлу про те, що прийшла настав
час опанувати йому iндiйським престолом, i в день, коли здiйсняться цi
<…> замишленья, вiн повернеться в Аравiю. Але Тариэл
непохитний у рiшеннi допомогти Друговi. До нього
приєднується й доблесний Фридон, i от уже леви, покинувши
краю Фридона, iшли у веселощi небувалому i в якийсь день досягли
аравiйськоï сторони
Тариэл послав до Ростевану гiнця з посланням, i Ростеван iз
многочисленною свитою виïхав назустрiч славним витязям i
прекрасноï Нестан-Дареджан.
Тариэл просить Ростевана бути милостивим до Автандилу, що нiколи без
його благословення виïхав на пошуки витязя в тигровiй шкiрi.
Ростеван з радiстю прощає свого воєначальника, даруя йому в
дружин дочка, а разом з нею й аравiйський престол. Указавши на
Автандила, цар сказав своïй дружинi: От вам цар. З волi Божоï
вiн панує в моïй твердинi. Треба весiлля Автандила й Тинатин.
Тим часом на обрiï з'являється караван у чорних жалобних
одягах. Розпитавши верховода, героï довiдаються про те, що цар
индов Фарсадан, милоï дочки втратившись, не винiс горя й умер, а до
Индостану пiдiйшли хатави, обступили раттю дикоï, i передує
ними ганьблячи Рамаз, що iз царем Єгипту не вступає в
пререканье.
Тариэл, почувши це, баритися бiльше не став, / И триденну дорогу вiн за
добу проскакав. Побратими звичайно ж вiдправилися разом з ним i вiдразу
здолали незлiченну хатавскую рать. Мати-цариця з'єднала руки
Тариэла й Нестан-Дареджан, i на високому царському тронi Тариэл воссел з
женою. Сiм престолiв Индостана, всi батькiвськi владенья / одержали там
чоловiк i жiнка, угамувавши своï стремленья. / Нарештi вони,
страждальцi, забули про мученья: / Тiльки той оцiнить радiсть, хто
пiзнає огорченья. Так стали правити у своïх краïнах три
доблесних лицарi-побратими: Тариэл в Индостане, Автандил в Аравiï й
Фридон у Мульгазанзаре, i милосерднi справи ïх усюди сипалися, як
снiг.
Д. Р. Кондахсазова
