Зображення персонажiв реалiстичних творiв

Одним з улюблених у художнiй системi романтизму був мотив утечi героя
вiд сiроï буденностi (Ш. Бодлер, Несiть мене звiдтiль вагони i
фрегати!..). Проте куди саме цей герой утiкав? Насамперед це могли бути
якiсь екзотичнi краï. Романтики любили змальовувати вiддаленi
iсторичнi епохи, передовсiм химерно-розмаïте та алегорично-мiстичне
середньовiччя. Згадаймо в цьому звязку розквiт iсторичного роману в добу
романтизму, який дав такi шедеври, як Айвенго (1819) В. Скотта. Водночас
потрiбно зауважити, що жанру iсторичного роману не цуралися також
реалiсти (Г. Флобер, Саламбо ). Однак усе-таки переважно художнiй час
реалiстичних творiв це ïхня сучаснiсть. Показовим у цьому планi
є пiдзаголовок роману Стендаля Червоне i чорне Хронiка ХIХ
столiття. Отже, улюбленому романтиками iсторичному роману реалiсти
протиставили роман на тему сучасностi.
Окрiм того, мiсцем схованки романтичного героя вiд прози життя могла
бути i якась вигадана краïна, своєрiдний вiртуальний свiт.
Натомiсть дiя бiльшостi реалiстичних творiв вiдбувається в реально
iснуючому, конкретному та ще й добре вiдомому мiсцi. Причому часто воно
описане так наочно й достеменно, що дехто перевiряє згаданi у
творах реалiстiв номери будинкiв i квартир i навiть кiлькiсть балконiв.
I коли все це збiгається, дослiдники дуже тiшаться Так, одним з
яскравих прикладiв реалiстичного художнього простору є Лондон,
описаний Ч. Дiккенсом. Те саме можна сказати також про Петербург Ф.
Достоєвського (тобто образ Санкт-Петербурга, яким вiн постає
у творах росiйського письменника). Дослiдники переконалися, що
Достоєвський нiде не помилився в назвах вулиць, площ, мостiв через
Неву. Отже, як незвичайного героя лiтератури романтизму змiнив типовий
герой реалiстичноï лiтератури, так само й незвичайний час i простiр
лiтератури романтизму змiнили реальнi, упiзнаванi, добре вiдомi читачам
час i простiр лiтератури реалiзму.
Роль художньоï лiтератури в системi мистецтв ХIХ ст. була
надзвичайно великою. Водночас не всi лiтературнi роди й жанри були в
однаковому становищi. Скажiмо, якщо доба романтизму була епохою
панування лiричноï поезiï, то для доби реалiзму характерне
домiнування епосу. Хоча в художнiй системi реалiзму працювали не лише
прозаïки, а й поети, магiстральнi шляхи розвитку лiричноï
поезiï середини другоï половини ХIХ ст. пролягали все-таки не
на реалiстичних теренах. Можна навiть сказати, що торжество реалiзму над
романтизмом ознаменоване торжеством прози над поезiєю. Якщо ж
розглядати питому вагу в лiтературному процесi доби реалiзму саме
прозових жанрiв, то необхiдно вiдзначити, що в реалiзмi середини
другоï половини ХIХ ст. на змiну малим жанрам (оповiдання, повiсть,
нарис) приходить роман, причому безумовно домiнує вже згаданий
роман про сучаснiсть. Саме вiн мiг найiнтен-сивнiше вбирати в себе
основну (передовсiм соцiальну) проблематику епохи. Окрiм того, саме цей
жанр давав змогу найповнiше вiдтворити та найдетальнiше дослiдити
найрiзноманiтнiшi (як позитивнi, так i негативнi, як високi, так i
низькi) теми , проблеми й аспекти реального життя людини та суспiльства.
Тож зовсiм не випадково майстер соцiально-психологiчноï прози ХIХ
ст. Стен-даль назвав роман дзеркалом, з яким iдемо великою дорогою. То
воно вiддзеркалює синь небосхилу, то бруднi калюжi й вибоïни.
Автор Червоного i чорного вимагав вiд письменникiв неухильного
пiдкорення залiзним законам реального свiту, дослiдження яких якраз i
було одним iз головних завдань реалiзму.
Соцiально-психологiчна проза це прозовi твори (зокрема романи), у яких
розглянутi важливi соцiальнi проблеми i вiдтворенi явища, якi визначають
особливостi влаштування суспiльства через розкриття психологiï
персонажiв, ïхнiх думок, прагнень i переживань.
Отже, доба реалiзму була перiодом домiнування реалiстичного соцiально-
психологiчного роману. Причому, саме в цьому своєму рiзновидi жанр
роману (який має тисячолiтню iсторiю) до середини ХIХ ст. досяг
такоï досконалостi, такоï класичноï довершеностi, що цей
час iнодi називають золотою добою класичного роману.