Легковажна комедiя для серйозних людей Як важливо бути серйозним

Дiя комедiï вiдбувається в лондонськiй квартирi молодого
джентльмена Алджернона Монкрифа, вихiдця з аристократичного сiмейства, i
в маєток його закадичного друга Джека Уординга у Вултоне, графство
Хартфордшир. Нудьгуючий Алджернон, очiкуючи до чаю свою тiтку ледi
Брэкнелл iз чарiвною дочкою Гвендолен, обмiнюється ледачими
реплiками зi своïм лакеєм Лэйном, не меншим гедонiстом i
аматором пофiлософствувати
Зненацька його самiтнiсть переривається появою його давнього
приятеля й постiйного суперник^-суперника-опонента-суперника у всiх
починаннях, свiтового суддi й власника великого сiльського маєтку
Джека Уординга. Незабаром з'ясовується, що, переситившись
свiтськими й службовими обов'язками (на пiклуваннi Уординга до того ж
вiсiмнадцятирiчна вихованка), обоє грають перед навколишнiми ту
саму гру, тiльки йменують ïï по-рiзному: Джек, прагнучи
вирватися вiд домашнiх, заявляє, що ïде до свого молодшого
брата Эрнесту, що живе в Олбени й раз у раз попадає в страшнi
колотнечi; Алджернон же в аналогiчних випадках посилається на
вiчно хворого мiстера Бенбери, для того щоб вiдвiдувати його в селi,
коли вздумается. Обоє — непоправнi себелюби й усвiдомлять
це, що нiтрохи не заважає ïм при потребi обвинувачувати один
одного в безвiдповiдальностi й iнфантильностi
Тiльки родичi й кредитори дзвонять так по-вагнеровски, —
озивається Алджернон про що зайшли вiдвiдати його дамах.
Користаючись iз нагоди, Джек перекладає бесiду на матримонiальнi
теми: вiн давно закоханий у Гвендолен, але нiяк не насмiлиться зiзнатися
дiвчинi у своïх почуттях. Отличающийся вiдмiнним апетитом i
настiльки ж невигубною схильнiстю до любовних iнтрижок Алджернон, що
опiкує свою кузину, намагається зображувати ображену
чесноту; але отут у справу вступає незворушн-балакуча ледi
Брэкнелл, що учиняє новоявленому претендентовi на руку дочки (тим,
надiленим незвичайним практицизмом i здоровим глуздом, уже встигла дати
м-ру Уордингу попередня згода, додавши, що мрiєю ïï
життя було вийти замiж за людину по iменi Эрнест: У цьому iменi є
щось, що вселяє абсолютну довiру) теперiшнiй допит з акцентом на
майнових аспектах його добробуту. Все йде благополучно, поки мовлення не
заходить про родовiд свiтового суддi. Той не без знiяковiлостi
зiзнається, що є найдою, вихованим жалiсливим сквайром, що
виявив його… у саквояжi, забутому в камерi схову на лондонському
вокзалi Вiкторiя
Я дуже рекомендую вам <…> обзавестися родичами
<…> i зробити це ще до закiнчення сезону, — радить
Джековi незворушна ледi Брэкнелл; iнакше шлюб iз Гвендолен неможливий.
Дами вiддаляються. Втiм, через деякий час Гвендолен повернеться й
завбачливо запише адреса маєтку м-ра Уординга в провiнцiï
(вiдомостi, неоцiненнi для непомiтно, що пiдслухує ïхню
розмову, Алджернона, що горить бажанням будь-що-будь познайомитися iз
чарiвною вихованкою Джека Сесили — намiр, никоим образом заохочува
не Уордингом, радеющим про моральне вдосконалювання своєï
пiдопiчноï). Як би те не було, обоє удавальник^-удавальника-друга-
удавальника доходять висновку, що й безпутний молодший брат Эрнест, i
вiчно хворий мiстер Бенбери поступово стають для них небажаним тягарем;
у передбаченнi свiтлих прийдешнiх перспектив обоє дають слово
позбутися вiд уявлюваноï рiднi.
Примхи, однак, зовсiм не є прерогативою сильноï пiдлоги,
Примiром, у маєток Уординга над пiдручниками географiï,
полiтичноï економiï й нiмецького нудьгує мрiйлива
Сесили, слово в слово повторяющая сказане Гвендолен: Моєю
дiвоцькою мрiєю завжди було вийти замiж за людину, якого кличуть
Эрнест. Бiльш того: вона подумки обручилася з ним i зберiгає
скриньку, повну його любовних листiв. I не дивно: ïï опiкун,
цей нудний педант, так часто зi збурюванням згадує про
своєму безпутному братику, що той рисується ïй
втiленням усiх достоïнств
До здивування дiвчини, предмет ïï мрiй з'являється в
плотi: зрозумiло, це Алджернон, що тверезо розрахував, що його друг ще
на кiлька днiв затримається в Лондонi. Вiд Сесили вiн
довiдається, що суворий старший брат вирiшив вiдправити його на
виправлення в Австралiю. Мiж молодими людьми вiдбувається не
стiльки любовне знайомство, скiльки свого роду словесне оформлення того,
про що марилося й мрiялося. Але не встигає Сесили, подiлившись
радiсною новиною з гувернанткою мисс Призм i сусiдом Джека канонiком
Чезюблом, посадити гостя за рясну сiльську трапезу, як з'являється
хазяïн маєтку. Вiн у глибокiй жалобi, i вид його сумний. З
належною врочистiстю Джек повiдомляє своïм чадам i домочадцям
про передчасну кончину свого непутящого братика. А братик —
визирає з вiкна… Але якщо це непорозумiння ще вдається
бiдно втрясти за допомогою екзальтованоï староï дiви-
гувернантки й доброго канонiка (до вас i апелюють обоє друга-
суперника, заявляючи, один за iншим, про жагуче бажання хреститися й
бути нареченими тим самим iм'ям: Эрнест), те з появою в маєток
Гвендолен, що заявляє нi про що не пiдозрює Сесили, що вона
заручена з мiстером Эрнестом Уордингом, запановує тотальна
плутанина. На пiдтвердження власноï правоти вона посилається
на оголошення в лондонських газетах, iнша — на свiй щоденник. I
тiльки почергова поява Джека Уординга (викрива безневинною вихованкою,
що називає його дядькiв Джеком) i Алджернона Монкрифа, якогось
нещадно викриває власна кузина, вносить у збентеженi розуми нотку
збентеженого спокою. Ще недавно готовi розiрвати один одного
представницi слабкоï пiдлоги виявляють друзям приклад iстинно
фемiнiстськоï солiдарностi: ïх обох, як завжди, розчарували
чоловiка
Втiм, образа цих нiжних створень нетривала. Довiдавшись, що Джек,
незважаючи нi на що, має намiр пройти обряд хрещення, Гвендолен
великодушно зауважує: Як дурнi всi розмови про рiвнiсть пiдлог.
Коли справа доходить до самопожертви, чоловiка незмiрно вище нас.
З мiста зненацька з'являється ледi Брэкнелл, що Алджернон вiдразу
викладає радiсну звiстку: вiн має намiр сполучатися шлюбом
iз Сесили Кардью.
Реакцiя поважноï дами несподiвана: ïй виразно iмпонують
миловидний профiль дiвчини (Два найбiльш уразливi пункти нашого часу
— це вiдсутнiсть принципiв i вiдсутнiсть профiлю ) i ïï
придане, що до походження… Але отут хтось згадує iм'я мисс
Призм, i ледi Брэкнелл насторожується. Вона неодмiнно бажає
побачити ексцентричну гувернантку й довiдається в нiй…
зниклу двадцять вiсiм рокiв тому непутящу служницю своєï
покiйноï сестри, винну в тiм, що вона втратила дитину (замiсть
нього в порожнiй колясцi виявили рукопис тритомного роману, до нудоти
сентиментального). Та смиренно зiзнається, що по неуважностi
поклала довiреного ïй дитини в саквояж, а саквояж здала в камеру
схову на вокзалi
Стрепенутися при слова саквояж наступає черга Джека. Через кiлька
хвилин вiн з торжеством демонструє присутнiм побутовий атрибут, у
якому був знайдений; i отут з'ясовується, що вiн — не хто
iнший, як старший син професiйного вiйськового, племiнник ледi Брэкнелл
i, вiдповiдно, старший брат Алджернона Монкрифа. Бiльш того, як свiдчать
реєстрацiйнi книги, при народженнi вiн був наречений на честь
батька Джоном Эрнестом. Так, немов корячись золотому правилу
реалiстичноï драми, у фiналi п'єси вистрiлюють всi рушницi,
що стали на огляд глядачам у ïï початку. Втiм, про цi канони
навряд чи думав творець цiєï блискучоï комедiï,
стремившийся перетворити ïï в справжнє свято для
сучасникiв i нащадкiв
Н. М. Пальцiв