Кому що

Свiт красою хизував.
Синiм небо видавав.
Сонцем ясним процвiтав.
Тепло i свiтло дарував.
Життя буття стимулював.
А я поле своє дискував.
Трактором, який бурчав.
Довкiлля тишу дратував.
Увагу певно привертав.
Фазан на поле завiтав.
Мене приємно здивував.
Бо я такого не чекав.
I настрiй цим менi пiдняв.
Та щастя трiшечки додав.
На думи рiзнi спонукав.
Хто йому красу цю дав.
Де чи як ïï дiстав.
Невже це так спроектував.
Вiн ïï не заробляв.
Не трудивсь, не досягав.
Науки рiзнi не вивчав.
Дипломи в ВУЗах не захищав. За що свiт його так одягав.
Щоб вiн по ньому щиголяв.
I в задоволення гуляв.
Самицю свою залишав.
Та безтурботно скрiзь гасав.
Хтось золотим його прозвав.
Iз дурi певно нарiкав.
Бо не було цьому пiдстав.
Цей пiвень, хто б що не казав.
Яку б оцiнку не давав.
Привабливий комусь для страв.
Хтось на красу його начхав.
Та майже всiх повибивав.
Бо можливiсть таку мав.
Нiхто за це не дорiкав.
Нiхто за совiсть не згадав.
Хтось за красу колись казав.
Спасiння нею прорiкав.
Брехню таку порозпускав.
I терпить свiт це без пiдстав.
29.04.09. В. Назаренко.
Volodumurnazarenko@yandex. ua