Д. В. ДАВИДОВ ЩОДЕННИК ПАРТИЗАНСЬКИХ ДIÏ 1812 РОКУ XI

Бачачи по листу сему роз'єднання Витгенштейна iз Чичаговим, мiж якими протiкала Березина й перебувала ворожа армiя, що простиралася, принаймнi, до вiсiмдесятьох тисяч чоловiк, я хоча не зовсiм вiрив звiстцi про переправу, але не сумнiвався в тiм, що Наполеон, користуючись малосилием Чичагова, перейде рiку в якому-небудь пунктi нишком або силою; по переходу ж Березини я припуськав напрямок ворожоï армiï з Борисова до Мiнська, тому що шлях цей є самий найкоротший зi шляхiв, що йдуть до Варшави; що на ньому вона мала на увазi з'єднання з корпусами Шварценберга й Реньє, отчого армiя його могла знову пiднятися до ста тридцяти тисяч чоловiк; що за допомогою шляху цього вона могла уникнути бiчного переслiдування нашого, настiльки для нього до Березини пагубного, i йти краєм, незрiвнянно менш спустошеним, нiж Виленський, чрез який проходили обидвi воюючi армiï й по якому кругообращались всi транспорти оних з початку вiйни. Внаслiдок чого я зважився, незважаючи на пропозицiю полковника Толя, переправитися негайно чрез Березину i йти на Смолевичи, що мiж Игумном i Мiнськом.
За такий непослух я гiдний був найсуворiшого покарання. Партизан повинен i необхiдно повинен умствовать, але не перепуськати, як говориться, розум за розум. Звичайно, з'єднання Чичагова з Витгенштейном на правом бережу Березини помножило б утруднення вороговi при переправi; однак не можна було рiшуче укласти, щоб i один Чичагов не змiг з ним попоратися. Березина, окраеванная болотами, не була ще схоплена льодом, i правий берег ïï, що панує над лiвим i защится тридцятьома тисячами вiйська, представляв вороговi досить ще утруднень i без Витгенштейна. Подiï довели, що менi нi до чого не послужив раннiй i вiддалений залет мiй до Смолевичам, де я завжди встиг би попередити ворога й з Озятичей, у випадку переправи Наполеона при Борисове.
Коштувало тiльки уважнiше прочитати лист полковника Толя й глянути на карту, щоб осягти розсудливе його розпорядження.
Думаючи ворога мiж селищем Начею й Борисовим, сповiщений про прибуття Витгенштейна в Барани, а Чичагова до мостового Борисовському змiцненню, вiн уважав, що вороговi нiчого не залишалося робити, як, прикрившись вiд головноï армiï рiчкою Начею, спуститися уздовж по нiй до Озятичам i зробити переправу в кутi, описуваному зазначеною рiчкою й Березиною. От причина, чому Толь посилав мене в Озятичи. Попри все те я пiшов на Смолевичи начебто б для дiï в тил не ворога, а Чичагова армiï!!
Однак при досягненнi Козлова Берега я одержав з головноï квартири повiдомлення, що тому що французька армiя нiякого не має засоби переправитися чрез цю рiку при Борисове, те щоб я негайно поспiшав виконати дане менi приписання генерал-квартирмейстером. Цей папiр, як i лист останнього, була вiд 16-го поутру й, велячи вдруге те ж, примусила мене залишити моє безрозсудне пiдприємство, до якого я так прив'язався, що й при виконаннi останнього велiння не мiг не повiдомити генерал-квартирмейстера, як уважаю марним запропоноване менi напрямок. На кого грiха так лиха не буває? Право, я по цей час не можу осягти причину сему дурнiй моïй упертостi. Уже ми були на половинi дороги до Озятичам, як наздогнав нас посланий до мене в Козлов Берiг кур'єр з iншим листом вiд полковника Толя, по якому вiн сповiщає мене про переправу французькоï армiï чрез Березину й повiдомляє, що головна армiя йде на Жуковец, Жодин i Логойськ, усе на лiвiй сторонi ворога, i зовсiм погоджується iз мною у виборi напрямку партiï моєï на Смолевичи. Так простить менi генерал-квартирмейстер! У цьому випадку помилка вже не на моïй сторонi. Важливiсть Смолевичевського пункту полягала в тому тiльки обставинi, коли б ворог обрав напрямок на Мiнськ; при обiгу ж його до Вiльни цей пункт втрачав уже свою значимiсть i нi для чого iншого не годився, як для нiчлiгу або привалу. Напрямок моє потрiбно бути на Борисовськое мостове змiцнення, Логойськ i Молодечну; але тому що поворот ворога з Мiнськоï дороги на Виленськую вiдстороняв мене вiд оного на сто тридцять верст, те й по зазначеному напрямку я не мiг уже наздогнати його колись Ковни або, принаймнi, колись Вiльни. Щоб упевнитися в тiм, треба знати, що 20-го листопада, коли пiсля переправи моєï чрез Березину, я ночував в Уше, французька армiя перебувала вже в Илие. Хто гляне на карту, той побачить простiр, що роздiляв мене вiд ворога; незважаючи на те, я зважився дiяти по приписанню.
Не доходячи п'ятнадцяти до Шеверниц верст, я довiдався, що прибула туди головна квартира. Оставя партiю на маршi, я поськакав один прямою дорогою в Шеверници. Ясновельможний у той час обiдав. Входячи у ворота, зустрiв iз мною англiйськоï служби полковник сир Роберт Вильсон. Вiн бродив бiля двору, не смiючи ввiйти у квартиру ясновельможного через якогось мiж ними взаємного дипломатичного невдоволення. Будучи коротко знаком з ним iз самого 1807 року кампанiï, я запитав його, що вiн отут робить? Люб'язний друг! — вiдповiдав вiн менi, — чекаю звiстки про рiшучий напрямок армiï пiсля того несчастия, що я давно передбачав, але яке попри все те не може не терзати кожне iстинно англiйське й росiйське серце! Англiйське серце мимоволi навело на вуста моï посмiшку, з которою я ввiйшов у покрову хати ясновельможного, i велiв викликати полковника Толя, щоб особисто вiд нього впевнитися у звiстцi про переправу ворожоï армiï чрез Березину й довiдатися, чи не буде менi якого iншого напрямку? Толь i князь Кудашев вийшли до мене в покрову й кликали мене в хату. Але я, ненавидячи кидатися на очi начальникам, вiдмовився; тодi вони оголосили самому ясновельможному про моє прибуття. Вiн наказав вiд свого iм'я покликати мене, обласькав мене, як вiн умiв обласькивать, коли хотiв, посадив за стiл i пригощав як сина. Ськiльки я отут бачив чиновникiв, прикрашених рiзнобарвними орденами, нинi пiднесених i високих посад, що займають; ïх у той час возили при головнiй квартирi подiбно слонам великого Могола! Ськiльки я там бачив нинi значних осiб, що тодi тiснилися в численнiй свитi головнокомандуючого й вiтання, що жадали не тiльки, i частування, але єдиного його погляду! Умолчу про подлостях, говоримих них навiть i менi, невартому!
Пiсля обiду ясновельможний розпитував мене про справи при Кописе й при Белиничах, хвалив розрахунок мiй перед нападом на депо й упертiсть моє при заволодiннi останнiм мiсцем, але нарiкав за зайву строгiсть iз Поповим, якого я прийняв за мера Кописа, i додав iз шуткою: Як у тебе духу стало лякати його? У нього така гарненька дружина! Я вiдповiдав йому, що, судячи з моральностi, я думаю, що в могилевського архiєрея ще бiльше дружин, якi, може бути, ще гарнiше дружини Попова, але я бажав би, щоб попалася менi в руки ця священна особа; я б з нею по-светськи розрахувався. За що? — запитав ясновельможний. За присягу французам, — вiдповiдав я, — до якоï вiн приводив могилевських жителiв, i за поминання на ектеньях Наполеона. Щоб у тiм упевнитися, — продовжував я, — накажiть нарядити наслiдок. Ваша свiтлiсть, можна не нагороджувати почестями щирих синiв Росiï, тому що яка нагорода зрiвнятися може з почуттям совiстi ïх? Але щадити зрадникiв стiльки ж небезпечно, як винищувати карантини в чумний час. Iз цим словом я подав йому список чиновникiв, якi присягали й допомагали вороговi. Ясновельможний взяв оний вiд мене, прочитав i ськазав: Перегодимо до пори й до час. Я довiдався пiсля, що архiєрей могилевський був розжалуваний у ченцi, але не знаю, по чи моєму поданню або по поданню iншого.
Щодо напрямку мого я тiльки одержав велiння доганяти французiв чрез Ушу, Борисовськое мостове змiцнення, Логойськ, Илию й Молодечно. А тому що партiя моя, обтяженими двома знаряддями, не могла випливати за мною прямою дорогою до Шеверницам, те й змусила мене очiкувати прибуття ïï до напiвночi.
Тим часом флiгель-ад'ютант Мишо (що нинi генерал-ад'ютант i граф Мишо) пристав до мене, щоб пiд покривом моєï партiï наздогнати Чичагова, до армiï якого вiн був вiдряджений. Оставя знаряддя нашi, як тягар занадто тяжку для посилених переходiв, ми виступили до Жуковцу о четвертiй годинi попiвночi.
Переправа вiдбулася по тонкому льодi. Ми прибутку в Ушу до ночi.
Двадцятого партiя виступила в похiд i ночувала в Борисовського мостового змiцнення. У цiй ночi полковник князь Кудашев, проïздом до Чичагову, пробув у мене друга година, взяв iз собою Мишо й вiдправився далi iз прикриттям одного з моïх урядникiв i двох козакiв, з яких один тiльки вернувся, iншi два минулi убитi селянами. Це був кращий доказ щирого рубежу Росiï з Польшею й натяк у множеннi обережностi.