Образ бури, грози в Королi Лiрi

Дiя вiдбувається в реальному свiтi, i в нього не вторгаються
прибульцi з миру потойбiчного. В Королi Лiрi особистi, сiмейнi
вiдносини i є одночасно вiдносини суспiльнi. Суспiльство тут не
тло, а поле дiï, а тлом для людських драм, що вiдбуваються в ньому,
є велике царство природи. Саме це й надає бiльшу
масштабнiсть трагедiï. У той час як люди переживають щиросердечнi
бури, страшнi грози вiдбуваються й у природi. Все життя здиблене, увесь
свiт трясе, усе втратило стiйкiсть, немає нiчого мiцного,
непорушного. По цiй землi, що трясе страшними поштовхами, пiд небом, що
обрушує потоки зi своïх сльот, живуть i дiють персонажi
трагедiï. Вони пiдхопленi вихром стихiй, що бушують у них самих i
зовнi.
Образ бури, грози є домiнуючим у трагедiï. Ïï дiя
— це черги потрясiнь, сила й розмах яких зростають iз кожним
разом. Спочатку ми бачимо сiмейну палацову драму, потiм драму, що
охопила всю державу, нарештi, конфлiкт перехльостує за рубежi
краïни й долi героïв вирiшуються у вiйнi двох могутнiх
королiвств
Такi потрясiння повиннi були довго назрiвати. Але ми не бачимо, як
збиралися хмари . Гроза виникає вiдразу, з першоï ж сцени
трагедiï, коли Лiр проклинає молодшу дочку й виганяє
неï, а потiм пориви вихрячи — вихрячи людських страстей
— охоплюють всiх дiючих осiб i перед нами виникає страшна
картина миру, у якому йде вiйна не на життя, а на смерть, i в нiй не
щадять нi батька, нi брата, нi сестри, нi чоловiка, нi старечих сивин,
нi квiтучоï молодостi
Учасники трагедiï займають високе положення в державнiй
iєрархiï. Боротьба мiж ними могла обмежитися конфлiктами морально-
полiтичного характеру, як у хронiках Шекспiра. I це тим бiльше могло
бути так, тому що сюжет про Лiру був включений Холиншедом у його
лiтописi iсторичних доль Англiï. У критику були спроби тлумачити
трагедiю з погляду полiтичноï моралi. Причину нещасть Лiра
пояснювали тим, що вiн хотiв повернути колесо iсторiï назад,
роздiливши єдину централiзовану державу мiж двома володарями
У трагедiï Шекспiра цей мотив є, але вiн вiдсунутий убiк. Не
про роздiл краïни написав Шекспiр, а про подiл суспiльства. Державно-
полiтична тема пiдпорядкована бiльше великому задуму. Це й не сiмейна
драма , який була анонiмна дошекспировская драма про короля Лiрi i його
дочкам. Тема невдячностi дiтей вiдiграє бiльшу роль i в Шекспiра.
Але вона служить лише поштовхом у розвитку сюжету. Король Лiр
— трагедiя соцiально-фiлософська. Ïï тема не тiльки
сiмейнi вiдносини, не тiльки державнi порядки, але природа суспiльних
вiдносин у цiлому. Сутнiсть людини, його мiсце життя й цiна в
суспiльствi — от про що ця трагедiя
Традицiйним був погляд на природу як на благодiйну силу життя.
Приналежнiсть до царства природи означала для людини нерозривний зв'язок
з усiм ладом життя, включаючи природу у власному розумiннi слова й
природне суспiльство
Суспiльнi взаємини теж входили в цю систему загальних зв'язкiв.
Iснували зв'язку сiмейнi, становi, державнi. Пiдпорядкування дiтей
батькам, пiдданих — государевi, турбота батька про дiтей i
государя про пiдданi минулому формами природного зв'язку мiж людьми
В Королi Лiрi ми iз самого початку бачимо, що закони природи
порушенi. Ключ до того, що вiдбувається в трагедiï, даний у
наступних словах Глостера: …Цi недавнi затьмарення, сонячне й
мiсячне! Вони не передвiщають нiчого гарного. Що б не говорили про цьому
вченi, природа почуває на собi ïхнього наслiдку. Любов
остигає, слабшає дружба, скрiзь братовбивча ворожнеча. У
мiстах заколоти, у селах розбрати, у палацах зради, i валить сiмейний
зв'язок мiж родителями й дiтьми. Або це випадок, як iз мною, коли син
повстає на батька. Або як з королем. Це iнший приклад. Отут батько
йде проти рiдного дiтища. Наш кращий час минуло. Жорстокiсть,
зрадництво, згубнi безладдя будуть супроводжувати нас до могили
Природа важко страждає, i ми бачимо пiдтвердження цього в
картинi повного розпаду всiх природних i суспiльних зв'язкiв мiж
людьми. Король Лiр виганяє дочку, Глостер — сина;
Гонерилья й Регана повстають проти батька, Эдгар прирiкає свого
батька на страшну страту; сестри Гонерилья й Регана готовi кожна
змiнити своєму чоловiковi, i в поривi ревнивого суперництва в
боротьбi за любов Эдмонда Гонерилья отруює Регану; пiдданi
воюють проти короля, Корделия йде вiйною проти своєï
батькiвщини
Iснує думка, начебто в Королi Лiрi представлене
суспiльство, що живе за патрiархальними законами, якi тiльки починають
валити. Насправдi вже на початку перед нами мир, у якому збереглися
тiльки зовнiшнi ознаки патрiархальностi. Нiхто з дiючих осiб уже не живе
за законами патрiархального ладу. Нiкого з них не цiкавить загальне, нi
в кого немає турботи про державу, кожний думає тiльки про
себе. Це ясно видно на прикладi старших дочок Лiра, Гонерилье й Регане,
готових так будь-який обман, аби тiльки одержати свою частку
королiвських земель i влади. Егоïзм, що сполучається з
жорстоким пiдступництвом, вiдразу ж виявляє й незаконний син
Глостера — Эдмонд. Але не тiльки цi люди, одержимi хижацькими
прагненнями, позбавленi патрiархальних чеснот покiрностi й покори
Шляхетний граф Кент виявляє неменшу незалежнiсть, коли смiло
дорiкає короля за нерозумний гнiв проти Корделии. I сама Корделия
норовлива й уперта, що проявляється в ïï небажаннi
принизити своє особисте достоïнство не тiльки лестощами, але
й взагалi публiчним визнанням у почуттях, якi вона вважає глибоко
iнтимними. Вона не хоче брати участь у ритуалi лестощiв, затiяних
королем Лиром, навiть якщо ïй це буде коштувати не тiльки спадщини,
але й любовi Лiра. Коротко говорячи, всi дiючi особи трагедiï
— iндивiди з ясною свiдомiстю особистих iнтересiв i цiлей
Збожеволiлих Лiр iде вночi в степ. Вiн iде не тiльки вiд дочок. Вiн
залишає мир, у якому хотiв панувати й бути вище всiх. Вiн iде вiд
людей, вiд суспiльства i йде в мир природи, як iшли туди героï
комедiй Шекспiра, коли людська злiсть i жорстокiсть позбавляли ïх
приналежного ïм по праву мiсця в життi. Але героïв комедiй
природа зустрiчала ласкавою тiнню лiсiв, нiжним дзюркотом чистих
потокiв, давала спокiй i розраду. Лiр iде в голий степ. Йому нiде тут
укритися. Над його сивинами немає даху. Природа зустрiчає
його не ласкавою тишею, а гуркотом стихiй, небеса разверзлись, гуркоче
грiм, блискають блискавки, але, як нi страшна ця бура в природi, вона не
настiльки жахлива, як бура, що вiдбувається в душi Лiра. Вiн не
боïться бури, у природi вона не може заподiяти йому зла бiльшого,
нiж те, що заподiяли йому власноï дочки
Божевiлля Лiра є справжнiм, а не мнимим, як у Гамлета. Але все, що
вiн говорить i робить у станi запаморочення, аж нiяк не безглуздо. Про
нього з повним правом можна сказати те, що Полонiй говорить про Гамлета:
Хоч це й божевiлля, але в ньому є послiдовнiсть
(Гамлет, II, 2). Те ж саме Эдгар говорить про божевiльне марення
Лiра: Яка сумiш! Нiсенiтниця й змiст — всi разом (IV, 6).
Думка Лiра увесь час буває в колi питань, пов'язаних з його
колишнiм положенням i нинiшнiм. У своєму божевiллi вiн
переосмислює весь попереднiй життєвий досвiд. Правильней
було б назвати його божевiлля бурхливим i болiсним щиросердечним
потрясiнням, внаслiдок якого Лiр зовсiм по-новому оцiнює життя.
Перша прикмета щиросердечного перевороту, що происшли в ньому,
полягає в тiм, що вiн починає думати про iншi. Бура нещадно
хльостає його, але Лiр — уперше в життi! — думає
не про тi страждання, якi вона заподiює йому, а про iнших
знедоленi:
Бездомнi, нагие бiдолахи,
Де ви зараз? Чим вiдiб'єте ви
Удари цiєï лютоï непогоди -
У лахмiттях, з непокритою головою
И худим черевом? Як я мало думав
Про цьому колись
Ми залишили Лiра в станi незвичайного божевiлля, що всупереч звичайному
плину речей, виявилося не в потьмареннi, а в проясненнi розуму. Але Лiр
все-таки божевiльний. Його мозок затуманений скорботою, як небо хмарами.
Тiльки зрiдка в цьому мороцi божевiлля блискають блискавки розуму й
пекучi думки опромiнюють своïми спалахами поле життєвих
нещасть. У свiтлi ïх ми бачимо страшний лик iстини. i перед нами з
усiєю нестерпимостью розкривається несправедливiсть, що
панує у свiтi. Гнiв i страждання Лiра виражають не тiльки його
бiль, але й бiль усього стражденного людства. Вiн помилявся, коли думав,
що всi благi сили життя втiленi у величi його особистостi. Його щира
велич виявилася в тiм, що вiн змiг пiднятися над власним горем i
випробувати у своïй душi горi всiх несправедливо скривджених. Цей
Лiр воiстину великий