Питання соцiальноï справедливостi в повiстi И. Я. Франка Перехреснi тропи

Процес створення художнього тексту — це досить складна робота.
Начебто з ранкового тумана, з'являються обриси конструкцiï, деталi
дивного спорудження, назва якого — лiтературний твiр . Стомлений,
але прояснений i схвильований творець пiдходить, як хазяïн, до
рiзьблення дверей i вiдчиняє ïх — вiн запрошує
зайти в це житло, де буде всiм приємно й радiсно гостювати й вести
мудрi бесiди…
Давайте поринемо у незрiвнянний мир творчостi И. Я. Франко й
поговоримо про його прогресивну повiсть Перехреснi тропи, основна
проблема якоï — боротьба селян i передовоï
iнтелiгенцiï Галичини проти панiв i австрiйського царського режиму.
Табiр прогресивних сил очолює адвокат Євгенiй Рафалович,
захисниками тини є повiтовий маршал Брикальський, президент суду й
iнших помiщикiв i чиновники, зокрема суддiвськi. И. Франко майстерно
подає образ молодого адвоката й, русина, iдеалiста Євгенiя
Рафаловича. Вiн прибув у мiсто й незабаром прославиться як захисник
хлопов. Спочатку Євгенiй обмежується лише органiзацiєю
економiчноï боротьби селян, роз'ясненням ïм законiв, яких вони
не знають i бояться. I дещо йому вдається: селяни стали смелее,
ïздили у вiддiл краю, перемагали вiйтiв i письменникiв. У цьому
усюди видно було одну руку, одну роботу.
За цю дiяльнiсть Євгенiя зненавидiли мiсцевi багатiï й
духiвництво. Ïх злить, що молодий адвокат — чесна, чимала
людина, що прагне всiм єством до правди. А особливо те, що вiн
полiпшує життя русинiв: Тут минулого й конкретних випадкiв
правовоï й лiкарськоï пiдмоги селянам, i плани
органiзацiï читалень, кас I сполучникiв… Як бачимо, iдеали
Рафаловича вiд народницьких еволюцiонують до социалистичним (це небагато
нагадує погляди самого И. Франко). Майбутнє селян —
основна мета Рафаловича. Для цього вiн робить всi, на жаль, вiдмовившись
вiд особистого щастя. А полюбив вiн Реґiну Твардовскую —
незвичайну дiвчину, що має високi мрiï й бажання. Однак вона
не вiдразу вiдчула й усвiдомила, що любить Євгенiя. Тому й
стає на жорстокий життєвий шлях, що приводить до трагiчного
фiналу. Вона виходить замiж за нелюбимого за наказом своєï
тiтки i стає нещасноï на все життя. Маючи єдиний шанс
на романтичну втечу з Євгенiєм, Реґiна знову
коливається, тому що: Я замужня жiнка. I тiльки пiзнiше
усвiдомлює своє положення, тому що ïï чоловiк
— Валер'ян Стальський — дуже жорстока людина. У нього
єдина фiлософiя: З жiнками треба круто триматися… Треба
проявляти характер, треба брати ïх пiд ноги, а то вони вiзьмуть
вас. Так i вiдбулося, у кров побивши Реґiну, що втративши
надiï, у станi афекту вбиває чоловiка. Вiн для неï
…брехня, i гидота, i погань!
Реґiна зрештою вiльна вiд деспота-стальського, але чи потрiбна
вона Рафаловичу? На жаль, Євгенiй уже перехворiв нею й не
розумiє ïï положення. А тому вiдбулося фатальне!
Доля Реґiни - це жахлива доля жiнки в безправному
галицькому суспiльствi, це — заклик душi, що не знайшла вiдгуку в
колись рiдному серцi й була приречена на загибель. Я вважаю, Рафалович
виявився егоïстом, бездушним полiтиканом, що став рабом обставин,
якi виявилися бiльше сильнi його слабкоï душi. Вiн мiркує iз
приводу Реґiни й доходить до висновку: Що вона йому? Примха,
слабiсть волi, сентиментальний порив… Зустрiчаються перехреснi
тропи на широкому степу та й знову розбiгаються… Так буде й з
нами. Прикро, що iнтелiгентна людина не помiтила глибоку драму
нещасноï жiнки
Цiною життя людини Рафалович продовжує свою суспiльну роботу iз
селянами. Маси вже пробуджуються, вони є основною рушiйною силою в
боротьбi. На жаль, ця проблема є актуальною й у наш час. От чому
твiр И. Франко вiдкриває ока на простi iстини: однi захопили
незлiчимi багатства, а iншi не мають нiчого