Повiсть про руйнування Рязанi Батиєм (вiйськова повiсть (не пiзнiше середини XIV в.) про героïчний опiр Рязанськоï землi монгольським завойовникам. Входить у рязанський цикл добуткiв про iкону Николы Зарайського.)

У рiк 6745 (1237) прийшов на Росiйську землю безбожний цар Батий З
безлiччю воïнiв татарських i став на рiцi на Воронежу бiля землi
Рязанськоï. I надiслав послiв непутящих на Рязань до великого князя
Юрiю Iгоровичу Рязанському, вимагаючи в нього десятоï частки у
всiм: у князях, i у всяких людях, i в iншому. I почув великий князь Юрiй
Iгорович Рязанський про навалу безбожного царя Батия, i негайно послав у
мiсто Володимир до благовiрного великого князя Георгiю (Юрiю)
Всеволодовичу Владимирському, просячи в нього допомоги проти
безбожного царя Батия або щоб сам на нього пiшов. Князь великий Георгiй
Всеволодович Владимирський i сам не пiшов, i допомоги не послав,
задумавши один поборотися з Батиєм. I почув великий князь Юрiй
Iгорович Рязанський, що немає йому допомоги вiд великого князя
Георгiя Всеволодовича Владимирського, i негайно послав за братами
своïми: за князем Давидом Iгоровичем Муромським, i за князем Глiбом
Iгоровичем Коломенським, i за князем Олегом Червоним, i за Всеволодом
Пронским, i за iншими князями.
I стали рада тримати — як угамувати нечестивця дарунками. I послав
сина свого князя Федора Юрiйовича Рязанського — до безбожного царя
Батию з дарунками й благаннями великими, щоб не ходив вiйною на
Рязанську землю. I прийшов князь Федiр Юрiйович на рiку на Воронеж до
царя Батию, i принiс йому дарунки, i молив царя, щоб не воював
Рязанськоï землi. Безбожний же, брехливий i немилосердний цар Батий
дарунки прийняв i в неправдi своєï вдавано обiцяв не ходити
вiйною на Рязанську землю. Але похвалявся-грозив повоевать всю Росiянку
землю. I став просити в князiв рязанських дочок i сестер до себе на
ложi. I хтось iз вельмож рязанських по заздростi донiс безбожному царевi
Батию, що є в князя Федора Юрiйовича Рязанського княгиня iз
царського роду й що всiх прекраснiше вона красою телесною. Цар Батий
лукавий був i немилостивий у невiр'ï своєму, розпiкся в
похотi своєï й сказав князевi Федору Юрiйовичу: Дай менi,
княже, зазнати красу дружини твоєï. Благоверный же князь
Федiр Юрiйович Рязанський посмiявся й вiдповiв царевi: Не годиться
нам, християнам, водити до тебе, нечестивому царевi, дружин своïх
на блуд. Коли нас здолаєш, тодi й дружинами нашими володiти
будеш. Безбожний цар Батий роз'ярився й образився й негайно повелiв
убити благовiрного князя Федора Юрiйовича, а тiло його велiв кинути на
розтерзання звiрам i птахам, i iнших князiв i воïнiв кращих
поубивал.
Але один з пестунiв князя Федора Юрiйовича, по iм'ю Апоница, уцелел i
гiрко плакав, дивлячись на славне тiло чесного свого пана; i побачивши,
що нiхто його не охороняє, взяв улюбленого свого государя й
таємно схоронив його. I поспiшив до благовiрноï княгинi
Євпраксiï, i розповiв ïй, як нечестивий цар Батий убив
благовiрного князя Федора Юрiйовича.
Благовiрна ж княгиня Євпраксiя стояла в той час у превисокому
теремi своєму й тримала улюблене чадо своє — князя
Iвана Федоровича, i як почула вона цi смертоноснi слова, виконанi
прикростi, кинулася вона iз превисокого терема свого iз сином своïм
князем Iваном прямо на землю й розбилася до смертi. I почув великий
князь Юрiй Iгорович про вбивство безбожним царем улюбленого сина свого,
блаженного князя Федора, i iнших князiв i що перебито багато кращих
людей, i став плакати про ïх з великою княгинею й з iншими
княгинями й iз братiями своєï. I плакало мiсто весь багато
часу. I ледь вiдпочив князь вiд великого того плачу й ридання, став
збирати воïнство своє й розставляти полки. I побачив князь
великий Юрiй Iгорович братiï свою, i бояр своïх, i
воєвод, хоробро й мужньо скакають, здiйняв руки до неба й сказав
зi слiзьми: Позбав нас. Боже, вiд ворогiв наших. I вiд подымающихся
на нас звiльни нас, i приховай нас вiд збiговиська нечестивих i вiд
безлiчi творящих беззаконня. Так буде шлях ïм темний i
слизький.
I сказав братiï своєï: Про государi моï й
братiï, якщо з рук Господнiх благе прийняли, то й зле чи не
потерпимо?! Краще нам смертю життя вiчну добути, нiж у владi поганих
бути. От я, брат ваш, ранiше вас вип'ю хащу смертну за святi Божий
церкви, i за вiру християнську, i за отчину батька нашого великого князя
Ингваря Святославича. I пiшли проти нечестивого царя Батия, i
зустрiли його бiля границь рязанських. I напали на нього, i стали битися
з ними мiцно й мужньо, i була сiча зла й жахлива. Багато сильних полкiв
Батыевых упало. I побачив цар Батий, що сила рязанська б'ється
мiцно й мужньо, i злякався. Але проти гнiву Божия хто постоïть!
Батыевы же сили великi були й непреоборимы; один рязанец бився з
тисячею, а два — з десятьома тисячами. I побачив князь великий, що
вбито брата його, князь Давид Iгорович, i викликнув: Про братiï
моя мила! Князь Давид, брат наш, наперед нас чашу випив, а ми чи
цiєï чашi не вип'ємо!. И переселили з коня на кiнь
i почали битися завзято. Через багато сильних полкiв Батыевы
проïжджали наскрiзь, хоробро й мужньо борючись, так що все полки
татарськi подивувалися мiцностi й мужностi рязанського воïнства. I
ледь здолали ïхнi сильнi полки татарськi. Тут убитий був
благовiрний великий князь Юрiй Iгорович, брат його князь Давид Iгорович
Муромський, брат його князь Глiб Iгорович Коломенський, брат ïхнiй
Всеволод Пронский, i багато князiв мiсцевi, i воєводи мiцнi, i
воïнство: молодцi й резвецы рязанськi. Однаково вмерли i
єдину чашу смертну випили. Жоден з них не повернув назад, але все
разом полягли мертвi. Все це навiв Бог грiхiв заради наших.
А князя Олега Iгоровича захопили ледве живого, Цар же, побачивши багато
полкiв побитими, став сильно вболiвати й жахатися, бачачи безлiч убитих
зi своïх вiйськ татарських. I став воювати Рязанську землю, велячи
вбивати, рубати й палити без милостi. I град Пронск, i град Бiлий, i
Ижеславец розорив дощенту й всiх людей побив без милосердя. 
I побачив цар Батий Олега Iгоровича, настiльки гарного й хороброго,
знемагаючого вiд тяжких ран, i хотiв уврачевать його вiд тяжких ран, i
до своєï вiри схилити. Але князь Олег Iгорович докорив царя
Батия й назвав його безбожним i ворогом християнства. Окаянний же Батий
дохнув вогнем вiд мерзенного серця свого й негайно повелiв Олега ножами
розсiкти на частинi.
I став воювати цар Батий окаянний Рязанську землю, i пiшов до граду
Рязанi. I осадив град, i билися п'ять днiв невiдступно. Батыево вiйсько
перемiнювалося, а городяни беззмiнно билися. I багатьох городян убили, а
iнших ранили, а iншi вiд великих праць знемогли. А в шостий день
спозаранку пiшли поганi на мiсто — однi з вогнями, iншi з
пороками, а третi з незлiченними сходами — i взяли град Рязань
мiсяця грудня у двадцять перших днiв. I прийшли в церкву соборну
пресвятоï Богородицi, i велику княгиню Агрипину, матiр великого
князя, з невiстками й iншими княгинями посiкли мечами, а єпископа
й священикiв вогню зрадили — у святiй церквi попалили, i iншi
багато хто вiд зброï впали. I в мiстi багатьох людей, i дружин, i
дiтей мечами посiкли. А iнших у рiцi потопили, а священикiв i ченцiв без
залишку посiкли, i весь град попалили, i всю красу прославлену, i
багатство рязанське, i сродников ïх — князiв киïвськ i
чернiгiвських — захопили. I храми Божий розорили й у святих
вiвтарях багато кровi пролили. I не залишилося в мiстi жодного живого:
однаково вмерли i єдину чашу смертну випили. Не було отут нi
протяжного, нi плачучого — нi батька й матерi про дiтей, нi дiтей
про батька й матiр, нi брата про брата, нi сродников про сродниках, але
все разом лежали мертвi.
I побачив безбожний цар Батий страшне пролиття кровi християнськоï,
i ще бiльше роз'ярився й озлобився, i пiшов на мiсто Суздаль i на
Владимир, збираючись Росiянку землю зачарувати, i вiру християнську
викорiнити, i церкви Божий дощенту розорити. I якийсь iз вельмож
рязанських по iм'ю Евпатий Коловрат був у той час у Чернiговi. I почув
про навалу зловерного пануючи Батия, i виступив iз Чернiгова з малою
дружиною, i помчався швидко. I приïхав у землю Рязанську, i побачив
ïï спустiлу, мiста розоренi, церкви пожжены, люди вбитi. I
помчався в мiсто Рязань, i побачив мiсто розорений, государiв убитих i
безлiч народу полеглого: однi вбитi й посiченi, iншi пожжены, а iншi в
рiцi потопленi. I воскричал Евпатий у прикростi душi своєï,
розпiкаючи в серце своєму. I зiбрав невелику дружину —
тисячу сiмсот чоловiк, яких Бог зберiг поза мiстом. I погналися слiдом
безбожного царя, i ледь нагнали його в землi Суздальськоï, i
раптово напали на стани Батыевы. I почали сiкти без милостi, i смешалися
все полки татарськi. I стали татари точно п'янi або божевiльнi. I бив
ïх Евпатий так нещадно, що й мечi притуплялися, i брав вiн мечi
татарськi й сек ними. Почудилось татарам, що мертвi повстали. Евпатий
же, наскрiзь проïжджаючи сильнi полки татарськi, бив ïх
нещадно. I ïздив серед полкiв татарських так хоробро й мужньо, що й
сам цар злякався.
I ледь пiймали татари з полку Евпатьева п'ять чоловiк вiйськових,
знеможених вiд великих ран. I привели ïх до царя Батию. Цар Батий
став ïх запитувати: Який ви вiри, i якоï землi, i навiщо
янi багато зла творите? Вони ж вiдповiдали: Вiри ми
християнськоï, слуги великого князя Юрiя Ингоревича Рязанського, а
вiд полку ми Евпатия Коловрата. Послано ми вiд князя Ингваря Ингоревича
Рязанського тебе, сильного царя, почествовать, i iз честю проводити, i
честь тобi вiддати. Так не дивуйся, цар, що не встигаємо наливати
чаш на велику силу — рать татарську. Цар же подивувався
вiдповiдi ïх мудрому. I послав шурича свого Хостоврула на Евпатия,
а з ним сильнi полки татарськi. Хостоврул же похвалився перед царем,
обiцяв привести до царя Евпатия живого. I обступили Евпатия сильнi полки
татарськi, прагнучи його взяти живим. I з'ïхався Хостоврул з
Евпатием. Евпатий же був велетень силою й розсiк Хостоврула на-пiдлоги
до сiдла. I став сiкти силу татарську, i багатьох отут знаменитих
богатирiв Батыевых побив, одних навпiл розсiкав, а iнших до сiдла
розрубував.
I возбоялись татари, бачачи, який Евпатий мiцний велетень. I навели на
нього безлiч порокiв, i стали бити по ньому з незлiченних порокiв, i
ледь убили його. I принесли тiло його до царя Батию. Цар же Батий послав
за мурзами, i князями, i санчакбеями, i стали все дивуватися хоробростi,
i мiцностi, i мужностi воïнства рязанського. I сказали вони паную:
Ми з багатьма царями, у багатьох землях, на багатьох битвах бували, а
таких молодцiв i резвецов на видали, i батьки нашi не розповiдали нам.
Це люди крилатi, не знають вони смертi й так мiцно й мужньо, на конях
роз'ïжджаючи, б'ються — один з тысячею, а два — з
тьмою. Жоден з них не з'ïде живим з побоïща. I сказав цар
Батий, дивлячись на тiло Евпатьево: Коловрат Евпатий! Добре ти мене
попотчевал з малою своею дружиною, i багатьох богатирiв сильноï
орди моєï побив, i багато полкiв розбив. Якби такий от служив
у мене, — тримав би його в самого серця свого. I вiддав тiло
Евпатия людям, що залишилися, з його дружини, яких захопили в битвi. I
велiв цар Батий вiдпустити ïх i нiчим не шкодити ïм. Було
мiсто Рязань, i земля було Рязанська, i зникло багатство ïï, i
вiдiйшла слава ïï, i не можна було побачити в нiй нiяких благ
ïï — тiльки дим i попiл; i церкви всi погорiли…
Цит по: Повiсть про Руйнування Рязанi
Батиєм // hronos. km. ru