Тойнби А. Дж. Збагнення iсторiï

Розподiл iсторiï на древню i сучасну фiксує перехiд вiд еллiнськоï iсторiï до захiдного, тодi як розподiл на середньовiчну i сучасну ставиться до переходу вiд одного глави захiдноï iсторiï до iншоï. Не переслiдуючи вiддалених цiлей, вiдзначимо, що конвенцiональна формула древня + середовищ невiкова + нова iсторiя не тiльки неадекватна, але й неправильна.
Теза про єднiсть цивiлiзацiï є помилковою концепцiєю, досить популярноï серед сучасних захiдних iсторикiв, мислення яких перебуває пiд сильним впливом соцiального середовища.
Безперервнiсть iсторiï — найбiльш приваблива iз всiх концепцiй, побудована за аналогiєю з поданнями класичноï фiзики. Однак нам оведеться скрепя серце критикувати ïï. Справдi, що тут мається на увазi? Якщо мається на увазi, що безперервнiсть iсторiï — це приватний приклад безперервностi, це хоча бездоганний, але все-таки трюïзм. Життя дiйсно безперервне. Вiд амеби — до хребетних, вiд мавпи — до людини, вiд батькiв — до дитини в родинi. Зв'язок у всiх цих випадках безумовна, хоча й рiзнорiдна. Однак, розумiючи й приймаючи безперервнiсть життя, ми не проясняємо, що таке Життя. Ми навряд чи зрозумiємо природу Життя, якщо не навчимося видiляти границi вiдносноï дискретностi вiчно, що бiжить потоку, — вигини живих ïï струменiв, пороги й тихi заводi, здибленi гребенi хвиль i мирну гладь вiдливу, що блискають кристалами тороси й вигадливi напливи льоду, коли мириадами форм вода застигає в ущелинах льодовикiв. Iнакше кажучи, поняття безперервностi має значення тiльки як символiчний умоглядний образ, на якому ми вичерчуємо сприйняття безперервностi у всьому реальному рiзноманiттi й складностi.
Число вiдомих цивiлiзацiй невелико. Нам удалося видiлити тiльки 21 цивiлiзацiю, але можна припустити, що бiльше детальний аналiз розкриє значно менше число повнiстю незалежних цивiлiзацiй — бiля десяти. Вiдомих примiтивних суспiльств значно бiльше. В 1915 р. захiднi антропологи Хобгауз, Уэлер i Гинзберг, маючи намiр провести порiвняльне вивчення примiтивних суспiльств i обмеживши себе тiльки тими з них, вiдомостi про якi були досить повнi й достовiрнi, склали список приблизно 650 таких суспiльств. Майже всi суспiльства, наведенi в списку, були на той час живi.
Однак порiвнювати цивiлiзацiю iз примiтивним суспiльством — це однаково, що порiвнювати слона iз кроликом. Примiтивнi суспiльства мають порiвняно коротке життя, вони обмеженi територiально й нечисленнi. Життя цивiлiзацiй, список яких ледь досягає двозначного числа, навпаки, бiльше тривала, вони займають великi територiï, а число людей, охоплюваних цивiлiзацiями, як правило, велико. Вони мають тенденцiю до поширення шляхом пiдпорядкування й асимiляцiï iнших суспiльств — iнодi суспiльств Власного Виду , але найчастiше примiтивних суспiльств. Життя примiтивних суспiльств, подiбно життя кроликiв, часто завершується насильницькою смертю, що особливо неминуче при зустрiчi ïх iз цивiлiзацiями. Що стосується чисельноï нерiвностi, те, якби можна було скласти перепис населення всiх живих цивiлiзацiй, ми виявили б, що кожна iз цивiлiзацiй- левiафанiв поєднує в собi бiльше число людей, чим всi примiтивнi суспiльства, разом узятi, iз часiв появи людського роду.
Динамiчний рух характерно для цивiлiзацiï, тодi як статичний стан властиво примiтивним суспiльствам. Однак, якщо запитати, чи є це розходження постiйна й фундаментальним, вiдповiдь буде негативним. Все залежить вiд часу й мiсця.
Всi примiтивнi суспiльства, що дiйшли до нас у статичному станi, колись перебували в русi; i всi суспiльства, що стали цивiлiзацiями, рано або пiзно тим або iншому способу прийдуть до статичного стану. Примiтивнi суспiльства нашого часу статичнi, тому що вони оправляються вiд напруги, що i ввергнуло ïх у даний стан. Це не смерть, а спячка. Скам'янiлi цивiлiзацiï статичнi, тому що вони  втратили життя в результатi невдалоï спроби перейти з одного стану в iнше. Вони мертвi. I смерть ïх не можна не спростувати, не перебороти. Ïхня доля — розпад, тiльки розкладатися вони будуть iз рiзною швидкiстю: однi — як тiло, iншi — як деревний стовбур, а iншi — як камiнь на вiтрi.
Цит. по: Пономарiв М. В.., Смирнова С. Ю. Нова й новiтня
      iсторiя краïн Європи й Америки: Практичний
      Посiбник. В 3 Ч. — Ч.
      1. М., 2001. С. 69-70.