Вiдгук про кiнофiльм: Менi завжди були цiкавi люди
Мiй обiд з Андре — це фiльм, що представляє собою розмова,
що ведуть за обiдом Андре Грегори й Уоллес Шон, що протiкає в
реальному часi. При цьому обоє героя грають самих себе. Тепер,
перш нiж у вас з'являться якiсь припущення про фiльм, протягом якого
двоє чоловiкiв ведуть безперервний дiалог, згадаєте, що
бесiда — поняття найширше, i так само як ïжа вона може бути
як жахливоï, так i чудовоï. У цьому змiстi розмова в нашому
фiльмi можна зрiвняти iз чудовою трапезою з багатьма змiнами. I так само
як у процесi ïжi, у бесiдi є своєрiдна почуттєва
насолода
Фiльм витриманий у дуже спокiйнiй тональностi. Вiн звернений до вузького
зрительской аудиторiï, i навiть не тому, що не мiг би завоювати
бiльше широку, а тому, що довiряє саме тим людям, яким
призначений. Глядачi у свою чергу вдячно вiдгукнулися на це й швидко
перетворили фiльм в притчу в язицех. Всi особливостi цього фiльму, якi
ставлять йому в провину (неспiшнiсть, перевага дiалогiв, ïхня
надмiрна гарячнiсть), являють собою добре продуманий прийом. Режисер Луи
Маль як би навмисно вмонтував у картину критиковi своïх героïв
i себе самого. Вiн знав заздалегiдь, що багатьох глядачiв фiльм
вiдiпхне, але тi, хто залишаться, будуть щедро вознаграждени.
Фiльм iлюструє силу усного людського спiлкування як процесу, у
якому кожний зi спiврозмовникiв постiйно щось вiддає й щось
одержує. Навiть коли думки героïв виявляються полярно
протилежними, вони через якийсь час знову виявляють загальний
ґрунт для розмови. I навпаки: якщо один зi спiврозмовникiв
висловлює якась думка, будучи впевнений, що його роздiлять, часом
виявляється, що iнший зовсiм не має намiру погоджуватися й
схвалювати висловлену думку. Цi ситуацiï вiдбивають не тiльки
процес усноï бесiди, але й людськi вiдносини в бiльше широкому
змiстi У цьому змiстi не має нiякого значення, що саме є
предметом обговорення: метафiзика або електрична ковдра Уолли. I хоча я
припускаю, що теми ïхньоï розмови цiкавi тiльки тим, хто в
принципi любить фiльми такого типу, менi здається, що цi теми
є скорiше приводом, прийомом, нiж елементом сюжету. Конкретнi
предмети обговорення служать для того, щоб залучити зрительское увага до
задуму Маля, але те, що ми можемо витягти iз цього фiльму, має
мало вiдносини до того, що реально обговорюється. Фiльм
самостiйний стосовно свого змiсту. Є вiдчуття якогось прилучення
при переглядi того, що вже подивилися тисячi людей. Ненавмисно цей фiльм
служить iлюстрацiєю людськоï комунiкацiï: вiн
показує ïï зибкость i ефемернiсть
Iнтерес до фiльму не слабшає навiть пiсля декiлькох переглядiв,
тому що тут багато такого, чия глибина вiдкривається лише згодом.
По сутi, це кiно, можливо, варто дивитися неодноразово, але через бiльшi
промiжки часу, щоб по-справжньому оцiнити, наскiльки воно чудово. В
одному iз кращих епiзодiв Андре розповiдає Уолли про дивний,
незвичайний вечiр, коли вiн святкував iз друзями Хэллоуин на Лонг-
Айленде. Його голос передає чистоту й вiрогiднiсть особистого
переживання й навiть тремтить увесь час, поки звучить iсторiя
Втiм, якщо образ Андре здається вам надто претензiйним,
якоïсь його багато хто й знаходять, не думайте, що це випадково.
Уолли й сам уважає свого друга небагато претензiйним, однак
визнає, що й у його власному життi немає нiякого порядку. У
своєму вступному монолозi Уолли скаржиться, що ранiше
всiєï його думки були тiльки про мистецтво, тепер же вiн
думає винятково про грошi. Уолли (а разом з ним i зрительская
аудиторiя) одержує вiд зустрiчi з Андре iмпульс до початку нового
життя й розумiння того, що все в життi має змiст
