Виклад змiсту роману Йенсена Падiння короля

Датський король Кристиан II (або, згiдно стародатской формi цього iменi, Кристьерн II) — досить яскрава особистiсть в iсторiï Скандинавiï. Вiн правил Данiєю й Норвегiєю в 1513 — 1523 р. i Швецiєю в 1520 — 1523 р., ще дев'ять рокiв боровся за владу, дозволив в 1532 р. обманом заманити себе в Данiю нiбито для переговорiв, був схоплений i пiсля цього ще двадцять сiм рокiв провiв у висновку в замках Сеннерборг i Калундборг.
Падiння короля Кристьерна це невдача його спроби вiдновити велику пiвнiчну державу, що iснувала у формi так званоï Кальмарской унiï (була укладена в 1397 р.) у складi Данiï, Швецiï й Норвегiï. Доля короля i його краïни показана автором особливим образом — на прикладi долi Миккеля (iм'я збiрне для датчанина, як Iван — для росiйського) , сина сiльського коваля, ученого студиозуса й солдата. Немає потреби говорити, що досвiд життя Миккеля й людей, з ним зв'язаних, невдалий, як виявилася невдалоï спроба великого датського короля вiдродити колишню державу. Але… про усiм по порядку
Юний довготелесий школяр Миккель, прозваний у Копенгагенi Лелекою, бродить по нiчному мiсту в пошуках ïжi й вражень. Вiн натикається на веселу компанiю нiмецьких ландскнехтiв, i тi, добродушно жартуючи над зовнiшнiстю й голодним видом студента, приймають його у своє суспiльство. Солдати бражничают, переходячи з однiєï корчми в iншу; серед них Миккель довiдається датчанина- земляка Отто Иверсена, молодого панича з найближчого до рiдного села Миккеля маєтку. Ненадовго вiдбившись вiд компанiï, Миккель заглядає в один iз трактирiв i бачить у ньому цей момент здався, що йому в, божественно прекрасним принца Кристьерна, що обриває соковитi ягоди з виноградноï лози. Принц, як i всi iншi новi знакомци Миккеля, ранком виступає у вiйськовий похiд i поспiшає насолодитися принадностями земного життя. Про можливу ïï швидкоплиннiсть тлумачить Миккелю й, що нагнав його на вулицi Отто, вiн давно довiдався Миккеля, хоча й не показував виду; у Копенгагенi Отто тужливо, вiн не знає тут нiкого, назавтра ж, можливо, його очiкує смерть. Отто пiшов у солдати на зло матiнцi:
вона не дозволяє йому женитися на Анне-Метте, простiй дiвчинi- селянцi, а вiн i Анна-Метта люблять один одного; напевно, Миккель Анну- Метту зустрiчав?
Миккель не вiдповiдає разоткровенничавшемуся паничевi; вiн знає — iнодi тактовнiше й вигiднiше промовчати. Тому вiн не дiлиться з Отто своïми мрiями про Сусанне — дiвчину, що живе в будинку в багатого єврея Менделя Шпейера ( чиможливо, що вона — його дочка?). Iнодi Сусанна виходить у сад, що примикає до будинку, i Миккель видали, через забiр, з обожнюванням спостерiгає за нею, не смiючи наблизитися. Але в цю же нiч трохи пiзнiше, розставшись iз Отто, Миккель бачить у заборi саду дiру й стає мимовiльним свiдкою майже випадкового соблазнения Сусанни молодим паничем. Ранком Отто разом з вiйськом вiдправляється в шлях, а Сусанну, викриту нiчним сторожем у перелюбствi, виганяють iз Копенгагена разом з ïï старим батьком (до стороннього народу городяни особливо строгi), попередньо пiддавши винну принизливому покаранню виносу каменiв за мiськi стiни. Спостерiгаючи за дiвчиною з юрби, Миккель бачить на ïï особi не тiльки страждання, але й вираження задоволеностi — вона явно насолоджується стражданням: тепер вiн знає, що неодмiнно помститься паничевi за зганьблену любов Блукання Миккеля по Копенгагену тривають ще кiлька днiв. Вiн звертається до мiсцевого богослова й впливового церковника Йенсу Андерсеновi iз проханням послати його, Миккеля, на навчання в закордонний унiверситет, але не витримує iспиту, що вiдразу на ходу учиняє йому богослов. Не вдається Миккелю й угода з дияволом, заради якоï вiн вiдвiдує цвинтарну каплицю в глухий перша година ночi. Зрештою занепалого й школяра, що загуляв, виключають iз унiверситету, i йому нiчого не залишається, як повернутися додому в рiдне село , де батько iз братами радо зустрiчають його. Але в селi Миккель знову зустрiчається з Анной-Меттой, що перетворилася iз червонощокоï реготухи, який вiн пам'ятав ïï чотири роки тому, у писану красуню. Миккель закохується в Анну-Метту, але та не забула й любить свого Отто. Обуревает суперечливими почуттями, Миккель силою вiдвозить ïï на iнший берег фiорду, i збезчещена дiвчина не смiє повернутися назад додому; вона наймається в служницi в будинок до багатiя селяниновi, а Отто, що повернувся з походу, довiдавшись про ïï лихо, що осягло, безмовно вертається у свiй родовий маєток Мохольм. Вiн уважає, що нiчим ïй допомогти не може
Проходить бiля двадцяти рокiв. Миккель стає професiйним солдатом. Один раз єпископ Йене Андерсен посилає його супроводжувати гiнця до короля, що осаждали в цей час Стокгольм. Гонець — розовощекий двадцятилiтнiй красень вiдкритоï й привiтноï вдачi, недовго думаючи, перевiряє Миккелю найглибшу свою таємницю (як робив це, напевно, уже тисячу разiв): Аксель (так кличуть юнака) носить на груди ладанку, подаровану йому у вiсiмнадцять рокiв старим євреєм Менделем Шпейером. У ладанцi лежить лист єврейською мовою iз вказiвкою мiсця, де Аксель може добути для себе багатство. Коли-небудь Аксель покаже лист знаючому в мовах священиковi, але тiльки в момент, коли той буде вiдходити в мир iнший — так таємниця збережеться прочнее.
Миккель i Аксель виконують дане ïм доручення. У Стокгольмi обоє воïна беруть участь у пишних святах з нагоди шведськоï коронацiï короля Кристьерна й стають очевидцями так званоï Стокгольмськоï кривавоï лазнi — масовоï страти обвинувачених у єресi вищого шведського дворянства й заможних громадян — таким радикальним образом король має намiр зломити ïхнiй опiр i назавжди вирiшити питання про єднiсть пiвнiчних краïн пiд його рукою. Миккель навiч спостерiгав екзекуцiю, коштуючи серед солдатiв, що охороняли лобове мiсце; Аксель же бачив страту з вiкна будинку, де вiн незадовго до цього бавився з коханкою Миккеля, доставленоï ними на ïхню загальну квартиру з веселого корабля — плавучого публiчного будинку зi славного торговельного мiста Любека.
Видовище страти робить на героя настiльки тяжке враження, що вiн занедужує й звертається по допомогу до Бога. Аксель виходжує хворого: на речення Миккеля прочитати йому заповiтний лист (оскiльки Миккель однаково вмирає) Аксель вiдмовляє, вiн упевнений: Миккель виживе (i нi той нi iншоï не знають, що папiр з ладанки давно вже викрала ïхня загальна коханка з веселого корабля Люсия). Настiльки шляхетний жест iз боку щасливого суперника й сина свого ворога розпiкає в Миккеле ненависть… i вiн видужує. Аксель же благополучно жениться на приглянувшейся йому дочцi члена мiського магiстрату. Однак безтурботне сiмейне життя не для нього, i незабаром вiн вiдправляється назад у Данiю (усього лише щоб глянути на свою давню любов i вiдразу повернутися назад у Стокгольм до дружини), але збивається зi шляхи й ледь не гине в зимовому первiсному лiсi, де його пiдбирає лiсова людина Кеса, що живе разом з дочкою в самотнiй хатинцi. I в ïхньому будинку теж простосердий i привiтний Аксель прийнятий як кращий гiсть, i Кеса без роздумiв вiддає йому найдорожче — дочка. Але приходить весна, лiсова самiтнiсть стає Акселю в тягар, i вiн вiдправляється далi.
Трохи пiзнiше в тому ж роцi до оказавшегося в рiдних мiсцях Миккеля доходить слух про багате весiлля, що справляє неподалiк. Ингер, незаконну дочку Анни-Метти й Миккеля, видають замiж за багатого й пригожого лицаря Акселя. Аксель знаходить i запрошує на весiлля свого старшого друга, але Миккель вiдмовляється, вiн страшиться минулого. Тодi Аксель проводжає його в шлях на iншу сторону фiорду, i тут у приступi непоясненоï ненавистi до долi Миккель накидається на Акселя й ранить його в колiно, вiн не хоче, щоб син Отто i його суперник був щасливий. Через кiлька днiв всiма покинутий Аксель умирає вiд антонова вогню — гангрени
Тим часом справи в короля Кристьерна теж iдуть неважливо. Вiн двiчi завойовував Швецiю, i двiчi вона вiд нього вiдпадала. До того ж у нього в тилу, у Данiï, нарiкає знати. Зрештою король змушений бiгти з Ютландiï (це — найбiльший датський пiвострiв) на фюн, де йому обiцяють пiдмогу. За короля коштує також Норвегiя. Кристьерн соромиться своєï втечi й, майже добравшись до острова, наказує повертати назад, але, коли знову виявляється в берегiв Ютландiï, розумiє — його повернення нерозумно, i наказує знову правити на фюн. Так у метаннях по Малому Бельту туди й назад проходить нiч. Король втратив колишню впевненiсть, а це значить, що король упав
Проходить багато рокiв. Миккель, колишнiй учасник майже всiх європейських вiйн того часу, робить паломництво до святих мiсць у Єрусалим i в Iталiю, пiсля чого вертається в рiдне село . Свого старшого брата Нильса й трьох дорослих племiнникiв вiн застає за вiйськовими готуваннями: по всiй Ютландiï палять i грабують дворянськi садиби, селяни збирають народне ополчення в допомогу захопленому знаттю Кристьерну. Миккель уже в лiтах, вiн надивився вiйн, i йти разом iз селянами вiн не бажає: вiн послужить королевi по- iншому. На руïнах спаленого маєтку Мохольм Миккель виявляє лежачi разом трупи пристарiлого Отто Иверсена й селянин^- багатiючи Стеффена, що був чоловiка Анни-Метти, що давним-давно вмерла. От i зустрiлися всi ïï чоловiки, резюмує Миккель.
Спочатку, що брали перемоги, селяни розгромленi нiмецькими ландскнехтами Иоганна Рантцау (вiн застосував проти мужичнi вогнепальна зброя — мушкети). Миккель же подається в служiння до ув'язненого в замок Сеннерборг королевi. В останньому епiзодi роману вiн вiдправляється iз замка до врачевателю й чорнокнижника Захарiï в Любек, щоб дозволити короля, що мучить, питання: чи Земля обертається навколо Сонця, як затверджує це наслушавшийся новомодних теорiй в Iталiï Миккель, або це Сонце ходить навколо Землi, як уважалося здавна? Переживши ряд комiчних пригод, зв'язаних зi старечою немiччю, войовничими замашками й пристрастю до питию, Миккель добирається до мети, але лише для того, щоб скомпрометувати Захарiєвi, що, як виявилося, ставив хитромудрi досвiди на живiй людинi. Уражений жорстокiстю його експериментiв, Миккель пробалтивается про ïх у п'яному вигарi, i Захарiєвi, як i його пiддослiдна iстота — зачате в замку Сеннерборг самим королем Кристьерном! — привселюдно спалюють. Миккеля ж привозять у замок наполовину паралiзованого, i вiн равнодушно слухає повiдомлюваноï йому новини: у замку живуть, чекаючи приïзду Миккеля, його внучка — молоденька глухонiма Ида, незаконнонароджена дочка Ингер i Акселя, i ïï бродячий музикант, що опiкує, Якоб, що колись пошкодував кинуту дитину. Так i не вставши з постелi, Миккель умирає через пiвроку iз твердим переконанням, що вiн не знав у життi щастя Настiльки ж маловтiшний i пiдсумок життя одряхлiлого у в'язницi, але не дух, що втратив остаточно, короля Кристьерна. Пiсля його правлiння, резюмує автор, Данiя як самостiйну державу випала з iсторiï. Час, як проголошує Йенсен на сторiнках роману, нищiвно, i воно непорiвнянно з метаннями, помислами або сподiваннями окремоï людини або цiлих народiв
Б. А. Ерхов
Джерело: Всi шедеври свiтовоï лiтератури в короткому викладi. Сюжети й характери. Закордонна лiтература XX столiття. М.: Олiмп; ТОВ Видавництво ACT.