Бiблiйнi сказання

Слово бiблiя означає книга. Це древнiй пам'ятник писемностi, увiбравши iсторичних фактiв, народних легенд, ритуальних приписань i мiфiв. Нерiвноцiннi добутки, що склали весь цей звiд, створювалися протягом цiлого тисячорiччя- з XIII столiття до н. е. по II столiття н. е. До того ж джерела багатьох сюжетiв сходять до ще бiльш сивих часiв. Наприклад, iсторiя створення миру або оповiдання про потоп були викладенi значно ранiше в аккадской епiчнiй поемi Гильгамеш (XXII- XVIII вв. до н. е.), заснованоï на вавилонськiй мiфологiï.
Знання бiблiйних мiфiв необхiдно для загального культурного розвитку, оскiльки вони вiдбилися в лiтературi й мистецтвi рiзних краïн. Наукове розумiння Бiблiï особливо важливо в атеïстичному вихованнi. Крiм того, потрiбно враховувати, що бiблiйний фольклор i сам по собi має неминущу цiннiсть.
Живий виклад старозавiтних легенд супроводжується вдумливим iсторичним коментарем. Менi важливо було,- пiдкреслює автор,- щоб читачi познайомилися зi змiстом Бiблiï й зрозумiли ïï так, як пояснює ïï сучасна наука. Ту ж цiль Косидовский переслiдує й в iсторичному аналiзi новозавiтних легенд: Сказання євангелiстiв, пров. Э. Гессен.
Переведена ще одна книга 3. Косидовского Коли сонце було богом [1970] -серiя науково-художнiх нарисiв з iсторiï великих археологiчних вiдкриттiв, що дозволили вивчити вiрування, культуру й писемнiсть древнiх цивiлiзацiй Землi, у тому числi народiв Двуречья, де створювалися Гильгамеш i Бiблiя. З багатою й самобутньою культурою знайомить давньоiндiйський нацiональний епос Махабхарата , виникнення якого вiдносять до IV столiття до н. е. Це грандiозний звiд героïчних сказань, новел, байок, притч, легенд, дiалогiв, повчальних мiркувань, що дають у сукупностi вичерпне вiдображення народного досвiду й знань, мiфологiчних i релiгiйних подань, соцiальних i полiтичних вiдносин, моральних i фiлософських поглядiв древнiх iндiйцiв. Всi рiзнорiднi елементи епосу зв'язуються в одне цiле композицiєю, що обрамляє,1. Поема В. А. Жуковського Наль i Дамаянти (1844) являє собою виклад одного епiзоду з Махабхараты, що стали в Iндiï улюбленою народною повiстю. У поемi розповiдається про пригоди пануючи Наля, що проиграли в костi своє царство й покинувшего вiддана дружина Дамаянти, що виявила в життєвих негодах таку ж вiрнiсть i самовiдданiсть, як Пенелопа в Одиссее. Вiльний переклад Жуковського, зроблений з нiмецького перекладу Ф. Рюккерта, багато разiв видавався для дiтей старшого вiку.
Не менш популярна давньоiндiйська героïчна поема Рамаяна, що виникла бiльше 2000 рокiв тому. Тут говориться про великi дiяння й подвиги царського сина Рами, нащадка Сонця, що перемогло пiсля багатьох пригод десятиглавого демона Равану, що викрав i тримав в ув'язненнi дружину Рами, прекрасну Ситу.
Рамаяна шанується в Iндiï поряд з Махабхаратой, як скарбниця народноï мудростi й традицiйне джерело сюжетiв для театральних подань. Рамаяна, переведена iз санскриту на всi мови миру, кiлька разiв виходила в нашiй краïнi в обробках для юнацтва. Прозаïчний виклад поеми — Сказання про Раму [1958] — випущено в перекладi з мови гiндi для дiтей середнього вiку. Автор викладу, прогресивний iндiйський письменник Премо Чанд (див. про нього на с. 283), поэтично й у доступнiй формi передав основнi епiзоди Рамаяны (предисл. Н. Гусєвiй: Давньоiндiйське сказання про подвиг Рами).
З iндiйськоï оповiдальноï прози одержав поширення збiрник притч Хитопадеша, або Кориснi наставляння (створене на санскритi в перiод мiж X i XIV вв). В основу перекладу, виконаного Вл. Быковым i Р. Хробаковоï [1958] , покладене видання Хитопадеши для дiтей мовою гiндi. Цей збiрник притч i цiкавих iсторiй, розказаних нiбито тваринами твариною й преподаних у виглядi хитромудрих повчань мудрецем Вишну Шармой розпещеним синам раджi, сходить до ще бiльш древнього збiрника казок i байок про тварин Панчатантре (III — IV вв.), що значить Пятикнижие. Обидва збiрники протягом багатьох столiть користуються величезною популярнiстю — теж переведенi майже на всi мови Сходу й Заходу, у тому числi й на росiянин.
Митецьке обрамлення надає Хитопадеше композицiйну стрункiсть. Одна iсторiя непомiтно випливає з iншоï, сплiтається iз третьоï, четвертоï, пятой i т.д., i в такий спосiб сотнi коротких оповiдань зв'язуються в одне цiле. Книга розпадається на кiлька циклiв: Про вiрну дружбу, Про сварку друзiв, Про вiйну, Про свiт. Кожна притча постачена епiграфом: Жадiбнiсть нiколи не приводить до добра, Те, що не можна зробити силою, легко можна зробити за допомогою хитростi, Хiба можна вважати сильним того, у кого немає друзiв? i т.п. Багато сюжетiв з Панчатантры i Хитопадеши перейшли згодом у європейську лiтературу.