Бiблiйнi сказання
Слово бiблiя означає книга. Це древнiй пам'ятник писемностi,
увiбравши iсторичних фактiв, народних легенд, ритуальних приписань i
мiфiв. Нерiвноцiннi добутки, що склали весь цей звiд, створювалися
протягом цiлого тисячорiччя- з XIII столiття до н. е. по II столiття н.
е. До того ж джерела багатьох сюжетiв сходять до ще бiльш сивих часiв.
Наприклад, iсторiя створення миру або оповiдання про потоп були
викладенi значно ранiше в аккадской епiчнiй поемi Гильгамеш (XXII- XVIII
вв. до н. е.), заснованоï на вавилонськiй мiфологiï.
Знання бiблiйних мiфiв необхiдно для загального культурного розвитку,
оскiльки вони вiдбилися в лiтературi й мистецтвi рiзних краïн.
Наукове розумiння Бiблiï особливо важливо в атеïстичному
вихованнi. Крiм того, потрiбно враховувати, що бiблiйний фольклор i сам
по собi має неминущу цiннiсть.
Живий виклад старозавiтних легенд супроводжується вдумливим
iсторичним коментарем. Менi важливо було,- пiдкреслює автор,- щоб
читачi познайомилися зi змiстом Бiблiï й зрозумiли ïï
так, як пояснює ïï сучасна наука. Ту ж цiль Косидовский
переслiдує й в iсторичному аналiзi новозавiтних легенд: Сказання
євангелiстiв, пров. Э. Гессен.
Переведена ще одна книга 3. Косидовского Коли сонце було богом [1970]
-серiя науково-художнiх нарисiв з iсторiï великих археологiчних
вiдкриттiв, що дозволили вивчити вiрування, культуру й писемнiсть
древнiх цивiлiзацiй Землi, у тому числi народiв Двуречья, де
створювалися Гильгамеш i Бiблiя. З багатою й самобутньою культурою
знайомить давньоiндiйський нацiональний епос Махабхарата , виникнення
якого вiдносять до IV столiття до н. е. Це грандiозний звiд
героïчних сказань, новел, байок, притч, легенд, дiалогiв,
повчальних мiркувань, що дають у сукупностi вичерпне вiдображення
народного досвiду й знань, мiфологiчних i релiгiйних подань, соцiальних
i полiтичних вiдносин, моральних i фiлософських поглядiв древнiх
iндiйцiв. Всi рiзнорiднi елементи епосу зв'язуються в одне цiле
композицiєю, що обрамляє,1. Поема В. А. Жуковського Наль i
Дамаянти (1844) являє собою виклад одного епiзоду з Махабхараты,
що стали в Iндiï улюбленою народною повiстю. У поемi
розповiдається про пригоди пануючи Наля, що проиграли в костi
своє царство й покинувшего вiддана дружина Дамаянти, що виявила в
життєвих негодах таку ж вiрнiсть i самовiдданiсть, як Пенелопа в
Одиссее. Вiльний переклад Жуковського, зроблений з нiмецького перекладу
Ф. Рюккерта, багато разiв видавався для дiтей старшого вiку.
Не менш популярна давньоiндiйська героïчна поема Рамаяна, що
виникла бiльше 2000 рокiв тому. Тут говориться про великi дiяння й
подвиги царського сина Рами, нащадка Сонця, що перемогло пiсля багатьох
пригод десятиглавого демона Равану, що викрав i тримав в ув'язненнi
дружину Рами, прекрасну Ситу.
Рамаяна шанується в Iндiï поряд з Махабхаратой, як скарбниця
народноï мудростi й традицiйне джерело сюжетiв для театральних
подань. Рамаяна, переведена iз санскриту на всi мови миру, кiлька разiв
виходила в нашiй краïнi в обробках для юнацтва. Прозаïчний
виклад поеми — Сказання про Раму [1958] — випущено в
перекладi з мови гiндi для дiтей середнього вiку. Автор викладу,
прогресивний iндiйський письменник Премо Чанд (див. про нього на с.
283), поэтично й у доступнiй формi передав основнi епiзоди Рамаяны
(предисл. Н. Гусєвiй: Давньоiндiйське сказання про подвиг Рами).
З iндiйськоï оповiдальноï прози одержав поширення збiрник
притч Хитопадеша, або Кориснi наставляння (створене на санскритi в
перiод мiж X i XIV вв). В основу перекладу, виконаного Вл. Быковым i Р.
Хробаковоï [1958] , покладене видання Хитопадеши для дiтей мовою
гiндi. Цей збiрник притч i цiкавих iсторiй, розказаних нiбито тваринами
твариною й преподаних у виглядi хитромудрих повчань мудрецем Вишну
Шармой розпещеним синам раджi, сходить до ще бiльш древнього збiрника
казок i байок про тварин Панчатантре (III — IV вв.), що значить
Пятикнижие. Обидва збiрники протягом багатьох столiть користуються
величезною популярнiстю — теж переведенi майже на всi мови Сходу й
Заходу, у тому числi й на росiянин.
Митецьке обрамлення надає Хитопадеше композицiйну стрункiсть.
Одна iсторiя непомiтно випливає з iншоï, сплiтається iз
третьоï, четвертоï, пятой i т.д., i в такий спосiб сотнi
коротких оповiдань зв'язуються в одне цiле. Книга розпадається на
кiлька циклiв: Про вiрну дружбу, Про сварку друзiв, Про вiйну, Про свiт.
Кожна притча постачена епiграфом: Жадiбнiсть нiколи не приводить до
добра, Те, що не можна зробити силою, легко можна зробити за допомогою
хитростi, Хiба можна вважати сильним того, у кого немає друзiв? i
т.п. Багато сюжетiв з Панчатантры i Хитопадеши перейшли згодом у
європейську лiтературу.
