Дохристиянськi вiрування народу

Вiрування наших предкiв можна умовно подiлити на кiлька перiодiв, якi
залежали у певнiй мiрi вiд полiтичноï та соцiальноï
ситуацiï у державi. Кожен з них має своï особливостi,
хоча гранi мiж ними iнодi чiтко не простежуються. Дохристиянський перiод
характеризується пануванням серед нашого народу язичницьких
(поганських) вiрувань. Кожен народ мав свого бога, однi з них у рiзних
формах обожнювали природу та ïï явища, а серед iнших панував
культ предкiв.
Вiдтак природа сприймалась нашими попередниками як живий i вищий
органiзм зi своïми логiчними законами. Людина виступала лише
невеличкою його часткою, i все створене Богом-Природою було священним й
одухотвореним.. Отже, поклонятися Природi та ïï явищам
означало вiрувати в безсмертний Дух. Первiсна вiра була вiра практична,
домова, господарська, необхiдна людинi на кожному кроцi, бо була мiцно
пов'язана з ïï працею. Це була релiгiя реального життя, пiзнiш
хлiборобська, як. частина життя людини. У той час ïï вiра й
життя були нерозривно пов'язанi сотнями ниток. В ïï основi
лежали три елементи: анiматизм, себто оживлення, анiмiзм, тобто
одухотворення, i антропоморфiзм своєрiдне олюднення.
Знайдено багато скульптурних зображень Великоï Матерi всього
сущого, що вважали богинею родючостi. Трипiльськi хлiбороби мали
релiгiйнi обряди, якi виконувались пiд час зимово-весняних свят. З цими
обрядами пов'язанi глинянi чоловiчi фiгурки. Iдеï збереження
сiм'ï та продовження роду пiдпорядковувався обряд культових
поховань людей -у житлах, як правило, пiд долiвкою. З культом родючостi
пов'язанi релiгiйно-магiчнi поховання в межах житла черепiв рiзних
свiйських тварин. Слов'яни мали священнi гаï i поклонялися старим
ясенам, дубам, липам, лiщинi та iншим деревам. Пiд деревами нашi предки
здiйснювали рiзнi жертвоприношення. У священних гаях стояли поганськi
iдоли. У праслов'ян панувало багатобожжя, яке однак не заперечувало
iснування головного божества. Нерiдко ним визнавали бога Перуна. Але
багато народiв визнавали ще й iснування найвищого Бога, творця, Прабога,
Бога богiв,. Бога Вседержителя. Як вiрили нашi предки, Бог, що є
творцем, випромiнює свiй життєвий дух на всi явища. Вiд
нього походило свiтло, якому також поклонялися предки. Перун теж мав
свiтлоносне начало. Адже у багатьох мовах це слово вживається для
означення вогню. Символами Перуна були кiнь, громовий та сонячний знаки,
дубове листя на височинi. Вiн визнавався богом вiйни i як господар дощу
був безпосередньо пов'язаний з плодючiстю. Богом свiтла вважався
Сварог, що був начебто батьком Дажбога, або Сварожича. Сварожич був, за
переконанням наших предкiв, посередником мiж небом та землею, втiленням
найвищоï мудростi. Нашi предки вiрили у щорiчне народження сонця,
що пов'язувалось з поворотом на лiто. Така подiя святкувалась вiд 23
травня до 24 червня як свято Лада, що вважався синонiмом згоди,
гармонiï, краси i кохання . Цей обряд має певнi вiдповiдники
у християнськiй культурi.
Оскiльки праця завжди була головною у культурi народу, який займався
сiльським господарством, то багато вiрувань та обрядiв пов'язанi саме з
цим родом дiяльностi. Культура давнiх украïнцiв дуже багата. Не
маючи пояснень багатьом явищам, вони спостерiгали, цi спостереження i
сьогоднi є вартiсним матерiалом для наукових дослiджень. Звичайно
все змiнилося, свiт рухається за iншими законами. Але людству
варто iнколи обертатися, щоб подивитися, що лишає воно за собою,
якi стежки вже пройдено i якими рухатися далi. Бо людина, котра
необiзнана з етнiчною своєрiднiстю власного народу, не осягнула
духовного набутку попереднiх поколiнь, уподiбнюється до
перекотиполя, яке нездатне будь-де знайти собi прихисток.