Лiтература нiмецькоï Освiти

Абсолютизм у Нiмеччинi прийняв специфiчну мелкодержавную форму. Масове зубожiння селян приводило до виникнення стихiйного соцiального протесту; розбiйницькi банди, що складалися з випадних селян, орудували в лiсах i на бiльших дорогах. Для полiтично роздробленоï Нiмеччини характерна множиннiсть культурних центрiв. Такими центрами були Лейпциг, Гамбург, Геттiнген, поки, нарештi, в останнiй чвертi столiття прiоритет не затвердився за Веймаром — резиденцiєю маленького князiвства, у якому зосередився всi кольори нiмецькоï лiтератури — Ґете , Шиллер , Виланд, Гердер. диспропорцiя мiж мiж iнтелектуальним i творчим потенцiалом i низьким рiвнем духовних потреб суспiльства. Лiтературна праця не могла забезпечити навiть самого скромного iснування
Специфiка соцiально-iсторичного розвитку Нiмеччини визначила своєрiднiсть нiмецькоï Освiти. Аж до другоï половини столiття воно не ставило серйозних полiтичних проблем, до яких суспiльна свiдомiсть нiмецького бюргера ще не дорослася. Просвiтительськi iдеали волi й особистого достоïнства, викриття деспотизму вiдбилися в лiтературi в самiй загальнiй i досить вiдверненiй формi. Тiльки в Емiлiï Галотти Лессинга (1772) i в драмах молодого Шиллера, у вiршах i нарисах його старшею земляка Кристиана Даниеля Шубарта вони одержали конкретне втiлення
Релiгiйна проблематика, що грала таку важливу роль у католицькiй Францiï, у Нiмеччинi була вiдсунута на другий план наявнiстю двох офiцiйно визнаних религий — католицтва й лютеранства, а також безлiчi сект i релiгiйних плинiв. Але й тут боротьба проти церковноï ортодоксiï й догматизму У цiлому нiмецька Освiта тяжiла до вiдвернених теоретичних проблем, воно широко розробляло питання естетики, фiлософiï iсторiï, фiлософiï мови. У цих областях нiмецька духовна культура в останнiй третинi столiття навiть випереджає iншi європейськi краïни
Нiмецька фiлософiя епохи Освiти носила в основному iдеалiстичний характер. У ïï джерел коштує Готфрид Вiльгельм Лейбниц, що видається математик i фiлософ рацiоналiстичного напрямку. Його iдеï предустановленной гармонiï миру, що породжує баланс добра й зла, причинно-наслiдковий зв'язку, що керує миром, нарештi, вчення про безлiч можливих мирiв дуже вплинули на лiтературу й тривалий час панували над розумами не тiльки нiмецьких, але i європейських просвiтителiв
Сенсуалiзм спочатку не одержав у Нiмеччинi такого широкого поширення, як в Англiï й Францiï, однак в эстетическую теорiю вiн проникає вже починаючи з 1730-х рокiв, помiтно пiдсилюється в эстетических i лiтературно-критичних працях Лессинга i остаточно трiумфує у свiтоглядi й творчостi Гердера, Ґете i письменникiв Бури й натиску (1770-i роки). Справжнiй злiт нiмецькоï класичноï фiлософiï доводиться на останнi десятилiття столiття (И. Кант). При цьому саме в надрах нiмецького iдеалiзму народжується дiалектичний пiдхiд до рiшення основних фiлософських питань
Перiодизацiя нiмецькоï Освiти в цiлому вiдповiдає загальноєвропейськоï. Однак лiтературний розвиток тут вiдрiзнявся своєрiдними перепадами й коливаннями ритму — спочатку явно вповiльненого, потiм усе бiльше прискореного