Лiтература нiмецькоï Освiти
Абсолютизм у Нiмеччинi прийняв специфiчну мелкодержавную форму. Масове
зубожiння селян приводило до виникнення стихiйного соцiального протесту;
розбiйницькi банди, що складалися з випадних селян, орудували в лiсах i
на бiльших дорогах. Для полiтично роздробленоï Нiмеччини характерна
множиннiсть культурних центрiв. Такими центрами були Лейпциг, Гамбург,
Геттiнген, поки, нарештi, в останнiй чвертi столiття прiоритет не
затвердився за Веймаром — резиденцiєю маленького князiвства,
у якому зосередився всi кольори нiмецькоï лiтератури —
Ґете , Шиллер , Виланд, Гердер. диспропорцiя мiж мiж
iнтелектуальним i творчим потенцiалом i низьким рiвнем духовних потреб
суспiльства. Лiтературна праця не могла забезпечити навiть самого
скромного iснування
Специфiка соцiально-iсторичного розвитку Нiмеччини визначила
своєрiднiсть нiмецькоï Освiти. Аж до другоï половини
столiття воно не ставило серйозних полiтичних проблем, до яких суспiльна
свiдомiсть нiмецького бюргера ще не дорослася. Просвiтительськi iдеали
волi й особистого достоïнства, викриття деспотизму вiдбилися в
лiтературi в самiй загальнiй i досить вiдверненiй формi. Тiльки в
Емiлiï Галотти Лессинга (1772) i в драмах молодого Шиллера, у
вiршах i нарисах його старшею земляка Кристиана Даниеля Шубарта вони
одержали конкретне втiлення
Релiгiйна проблематика, що грала таку важливу роль у католицькiй
Францiï, у Нiмеччинi була вiдсунута на другий план наявнiстю двох
офiцiйно визнаних религий — католицтва й лютеранства, а також
безлiчi сект i релiгiйних плинiв. Але й тут боротьба проти
церковноï ортодоксiï й догматизму У цiлому нiмецька Освiта
тяжiла до вiдвернених теоретичних проблем, воно широко розробляло
питання естетики, фiлософiï iсторiï, фiлософiï мови. У
цих областях нiмецька духовна культура в останнiй третинi столiття
навiть випереджає iншi європейськi краïни
Нiмецька фiлософiя епохи Освiти носила в основному iдеалiстичний
характер. У ïï джерел коштує Готфрид Вiльгельм
Лейбниц, що видається математик i фiлософ рацiоналiстичного
напрямку. Його iдеï предустановленной гармонiï миру, що
породжує баланс добра й зла, причинно-наслiдковий зв'язку, що
керує миром, нарештi, вчення про безлiч можливих мирiв дуже
вплинули на лiтературу й тривалий час панували над розумами не тiльки
нiмецьких, але i європейських просвiтителiв
Сенсуалiзм спочатку не одержав у Нiмеччинi такого широкого поширення, як
в Англiï й Францiï, однак в эстетическую теорiю вiн
проникає вже починаючи з 1730-х рокiв, помiтно пiдсилюється
в эстетических i лiтературно-критичних працях Лессинга i остаточно
трiумфує у свiтоглядi й творчостi Гердера, Ґете i
письменникiв Бури й натиску (1770-i роки). Справжнiй злiт
нiмецькоï класичноï фiлософiï доводиться на останнi
десятилiття столiття (И. Кант). При цьому саме в надрах нiмецького
iдеалiзму народжується дiалектичний пiдхiд до рiшення основних
фiлософських питань
Перiодизацiя нiмецькоï Освiти в цiлому вiдповiдає
загальноєвропейськоï. Однак лiтературний розвиток тут
вiдрiзнявся своєрiдними перепадами й коливаннями ритму —
спочатку явно вповiльненого, потiм усе бiльше прискореного
